Ця, справжня, армія народжувалася довго
З походів кімерійців. З курганних поховань царських скіфів на Роменщині (бо не в крємльовской же ж стєнє ховати полководців, а у рідній землі).
З розбитих римських легіонів вождями сарматів.
З прибитих щитів до бундючного Константинополя варяжсько-слов’янськими дружинами.
З незданих міст Батию, Куремсі і Бурундаю.
З поразки над Ворсклою 1399 року.
І перемоги під Оршею, де Костянтин Острозький насипав масквічам у 1516-му (найбільша битва 16 століття).
Наша армія народжувалася з протистоянь.
Починаючи з рокоша Криштофа Косинського 1591 року – і до нового часу – українці по дружньому били українців у всіх війнах.
Від того і до 2014 року це було традицією. Візьміть війну – і побачите – як наші насипають за сорочку – нашим.
Усе ХVІІ століття – це приказка про українців – виграти усі битви – програти війну.
З цього часу ми – найкраща піхота у Європі. Але наш же подвиг – втрата незалежності.
У 1621-му році у битві під Хотином ми разом з поляками дали відкоша османам.
Потім це повторили у 1683 році під Віднем.
Але разом з кримськими татарами у 1659-му наваляли русскім під Конотопом.
А потім з русскімі туркам і татарам у кількох війнах часів Катерини.
Може хтось не в курсі – але Наполеона на Березині ледь не зловили вояки Охтирського гусарського полку. Але грабувати обоз – наше все, навіщо нам карлики. Головне – подарунки жінці й дітям.
А потім англо-французо-сардинцям у Кримській війні заряджали українські полки і герої у Севастополі. За це – «братній» народ присвоїв цю перемогу собі. Ага! Головне ж сказати – матрос Пьотр Кошка піл піво. А не так як було – матрос Петро Кішка бився за Імперію. І пив пиво.
Мої предки – реєстрові козаки Полтавського полку з першого реєстру Штефана Баторія, 1583-го року – билися за Річ Посполиту під Псковом.
Не було війни, де б не воювали мої.
У мого пра-пра-прадіда медаль «За Шипку». У прадіда – Георгій за Мукден.
У діда – два Георгії за Першу світову.
Четверо з п’яти маминих братів лягли у землю у Другій світовій. А дядько Станіслав мав два ордени Слави.
Славно воювали ми за чуже.
Але була одна справжня армія.
Українська Повстанська Армія – армія без держави – єдина армія світу, яка без допомоги протрималася в бою майже двадцять років.
Але!
Тільки у 2014-му – ми стали по справжньому АРМІЄЮ.
Бо до цього українці билися за чужі інтереси. Що з того, що Кожедуб збив найбільше літаків серед союзників? Що з того, що Лавриненко вальнув 52 танки?
А що ми мали від подвигу мого пра-прадіда на Шипці? Навіщо нам знати, що 60% матросів на «Варязі» були з Полтавської губернії?
Тільки зараз, у 2014 році, українці зі Львова і Дніпра, Одеси і Сум, Черкас і Прикарпаття пішли РАЗОМ захищати СВОЄ. Своє відчуття ГІДНОСТІ, ПРАВДИ і СПРАВЕДЛИВОСТІ.
І ми створили СВОЮ АРМІЮ!
Тепер найсильніша піхота у світі вистоїть і обов’язково переможе.
Мій син мріє стати військовим. На Рейхстазі ми колись розписалися.
А на Кремлі ще ні.
Рости синку. Все ще попереду!
Найсильніша АРМІЄ! БУДЬ!
Слава Україні!!!
Віктор Бобиренко
