Відомий білоруський націоналіст Сергій Висоцький, лідер Білоруської Партії Свободи, нещодавно знову відвідав Київ, де мав змогу дати інтерв’ю Українській Інформаційній Службі, в якому розповів про ситуацію довкола нещодавніх протестів у Білорусі, а також про розвиток балто-чорноморських інтеграційних проектів та про те, чому саме в 2017 році ризик російської агресії проти Білорусі є як ніколи високим.
Розкажіть про вашу діяльність за минулий рік, зокрема, про те, як втілюється в життя балто-чорноморська ініціатива.
За минулий рік ми створили ініціативу “Балто-Чорноморський Альянс”. І хоч це не є зареєстрована структура, та цю ініціативу підтримали політичні партії України, Литви і Грузії. В цьому напрямку продовжуємо діяти. Провели цілий ряд заходів з цієї тематики. На жаль, переважно в Литві. Проводили круглі столи, зустрічі з депутатами Сейму. Я гордий, що міг привезти на ці заходи чимало українців, зокрема – народного депутата Олега Медуницю, активістів мережі “Вільні Люди”. Допомагали ми, чим могли, і українським та литовським волонтерам, і білоруським добровольцям. В свою чергу Посол Литви в Україні Марюс Януконіс запевнив, що по можливості МЗС Литви буде реалізовувати ідеї, висунуті Балто-Чорноморським Альянсом.
Але є проблеми з втіленням цієї ідеї на рівні України. Їх поглиблює фрагментарність політичних сил, нездорова конкуренція між партійними групами. Відповідно, нема системної праці в цьому напрямку. Всі політичні партії, що окреслили Балто-Чорноморський Альянс як геополітичну мету України, бачать й реалізовують її по-своєму.
На Вашій батьківщині тривають протести, викликані рішення влади ввести податок для тих, хто не працює понад півроку. Охарактеризуйте, будь ласка, поточну ситуацію в Білорусі.
В Білорусі ситуація дуже складна. Є соціальні протести. І є дискредитований голова держави. Його оточує російське лобі, а найбільше ставлеників Москви в МВС і КДБ (керівник МВС і прем’єр-міністр взагалі призначаються за квотою Кремля – ред.). Але з’явилися й патріотично налаштовані політики, які виступають за діалог із Заходом і реалізацію спільних ініціатив країн Балто-Чорноморського регіону. І є опозиція. В її лавах, на жаль, є люди, що вдаються до критики режиму Лукашенка, але при цьому не гребують брати гроші у Москви. Але, що цікаво, США і ЄС не підтримали акції протесту в Білорусі, які нібито організовували демократичні сили.
Є інформація, що на ряді акцій були помічені люди, які публічно кликали на допомогу Путіна…
Були. Але в більшості своїй білоруси ці заклики не прийняли. З цього приводу ми, патріотичні сили Білорусі, зробили заяву, в якій просили не допустити кровопролиття, аби не зірвати діалог із Заходом і щоб не зупиняти перші паростки білорусизації. Адже як тільки десь відкривається школа, університет з білоруською мовою навчання – одразу виникає протест… До речі, під час акцій були помічені люди, яких в Україні називали “тітушками”. Очевидно, в їх задачі входила організація провокацій.
Які цілі переслідує путінська Росія в теперішній Білорусі?
Росії потрібна неконтрольована територія, слабкий лідер, Путіну потрібно вибити патріотів з білоруської влади. Тому ми не підтримуємо радикальний протест, ми виступаємо за перемовини. Ми проти того, щоб “розхитувати корабель”. От я запитував у багатьох організаторів протестів, запитував у найбільш буйних активістів: чи ви згодні в разі початку реальної революції та можливого подальшого вторгнення Москви записатися хоча б до резервного батальйону територіальної оборони? І що ви думаєте вони відповіли? Жоден не сказав “Так, згоден”! А я спілкувався із сотнями протестувальників… І бачив лише реакцію переляканих людей, які тікали від розмови. Білорусь до революції ще не готова. Немає такої протестної культури, як в Україні, нема рішучих, підготовлених людей для виконання серйозних революційних завдань і взяття відповідальності за подальшу долю країни. Тим паче, не варто провокувати революцію, коли ворог стоїть біля “брами”. Що далі?
Чи може стати теперішня Білорусь новим плацдармом для російської агресії проти України?
Є постійний пресинг з боку Путіна супроти Лукашенка. Він вимагає присутності в Білорусі російських військ на постійній основі, вимагає розміщення російських військових баз, спільних військових навчань, доступу російських військ до білоруських державних кордонів. Лукашенко поки впирається. За це Росія відповідає обмеженням закупівель білоруського м’яса, молока, на третину збільшила ціну на газ, не дає кредитів, за які донині жив білоруський режим.
Але, можливо, такі дії пов’язані із невтішною економічною ситуацією в самій Росії?
Можливо. Але є речі, які економічно вигідні Росії. Донедавна РФ була вигідна білоруська продукція. Але зараз іде заміна цієї продукції! Хоча це й накладно для російської економіки. Втім, наші товари цілеспрямовано заміщуються.
Тож які задачі, на Вашу думку, має ставити перед собою білоруський народ і чого насправді прагне Росія?
Ми зараз потребуємо відстояти незалежність і не пустити російські війська. ЄС і США вимагають від організаторів акцій протесту не допустити неконтрольованого бунту, крові. Захід підтримує перемовини між владою та протестувальниками… Москва ж спішить. Адже зараз, судячи з усього, з російського ведмедя, можуть “зняти шкіру”. І “ведмідь” це усвідомлює. Якщо він захотів анексувати Білорусь, то часу йому на це – до кінця року. Інакше не встигне. Росія прагне або зовсім поставити Лукашенка на коліна, або взагалі змінити його. І дуже шкода, що Україна, в цій ситуації не може акцентуватися на “білоруському фронті”, так само як і Литва.
Але й Лукашенко не дає чіткого меседжу Заходу й Україні…
Лукашенко – фігура дуже одіозна. Він посадив багато народу, в основному патріотів. А от російських бойовиків ніхто не саджає. Лукашенко колись відповість за те, що зробив. Але питання стоїть вище. Зараз настає критичний момент. Якщо в 2017 році Білорусь вистоїть, то вона як держава існуватиме й далі. Якщо ж ні… Не виключено, що Лукашенка прийдуть розстрілювати саме російські “казачкі”. Ми, в Білорусі, вивчили негативний досвід України. Тож нам потрібні нестандартні ходи. Потрібна висока інформаційна активність України, Польщі, Литви, ЄС, США.
Але ж білоруський інформпростір перебуває під жорстким наглядом, під цензурою…
І тим не менше, зараз в медійному просторі спостерігається дуже негативна реакція на навчання російських військ в Білорусі! Ми з Білоруським народним фронтом навіть почали збір підписів проти цих навчань. Але з початком протестів наша кампанія відійшла на другий план. Далі більше. Спочатку в білоруському опозиційному інформаційному просторі домінував меседж про те, що Лукашенко готовий вчинити як Ярузельський (польський генерал – керівник комуністичної Польщі, у 80-х роках ввів надзвичайний стан в країні – ред.) – піти на переговори, організувати круглий стіл. Але як тільки під час протестів почалися сутички, як тільки відбулися перші затримання, тема переговорів більше не піднімалася.
Видається дещо дивним – президент Білорусі нібито усвідомлює загрозу з боку Кремля, нібито готовий до діалогу, аж тут – нові репресії… Та й смертну кару в республіці досі не скасовано. До речі, чи вже стратили засуджених за теракт в мінському метро в 2011 році?
Щодо засуджених до смертної кари Дмитра Коновалова та Владислава Ковальова, то їм вирок привели до виконання незадовго після суду. Обвинувачена сторона навіть не встигла подати апеляцію. Досі в тій справі є багато питань. Спеціалісти з Ізраїлю виключили, що бомба, яку підірвали в метро, могла бути виготовлена вручну, як свідчили “специ” з ФСБ. Потім виявилося, що з КДБ (!) зникли речові докази в цій справі. Я думаю, що хтось дуже поспішав розстріляти засуджених.
Але все таки Лукашенко поки не перейшов Рубікон. Все ще актуальна позиція про діалог з ЄС і НАТО. І я добре оцінюю рішення глав України і Білорусі про тісну співпрацю в ряді напрямків. До Лукашенка мабуть дійшли дві важливі речі: що здоровий націоналізм є порятунком для держави, а реалізація кремлівського сценарію стане кінцем для нього особисто. Біда в тому, що іноді більш адекватні ситуації речі звучать з вуст диктатора, а не з вуст білоруських демократів, дехто з яких навіть підтримує проведення російських військових навчань в Білорусі.
Спілкувався Сергій Пархоменко, УІС
