Коли говорять, що Путін ось-ось може напасти, то лукавлять. Бо Путін уже напав 7 років тому, коли розпочалась активна воєнна фаза російсько-української війни (у лютому 2014 року), що призвела до окупації та анексії Криму та окупації частини Донецької та Луганської областей.
1. Ще до 2014 року Путін сформував на кордонах України ударне угрупування, здатне вести активні наступальні кампанії та повномасштабну війну. З того часу це угрупування лише посилювалось, постійно відбуваються бойові злагодження та навчання і воно знаходиться в повній бойовій готовності та може бути швидко розгорнуте і застосоване для широких воєнних дій.
2. Водночас, давайте оцінимо, а які завдання перед собою ставить Росія на території України. Бо військова агресія 2014 року стала лише завершальною фазою політичної, дипломатичної, фінансово-економічної, енергетичної, інформаційно-світоглядової війни, яку веде Росія проти України безперервно починаючи з 24 серпня 1991 року з різною інтенсивністю, але незмінними цілями:
– знищити незалежність України, позбавивши її політичної суб’єктності як незалежного міжнародного гравця;
– позбавити суб’єктності у вирішенні внутрішніх питань (адміністративний поділ, мова, віра і так далі) та знищити українську ідентичність, фактично повернувши Україні статус російської колонії з визнанням права Росії на Україну як зону геополітичного впливу.
І ці цілі лишаються незмінними.
3. В досягненні цих цілей Росія використовує різні стратегії, тактики і компоненти, і військова складова не завжди є основною. Задіяні тактика політико-економічного підкупу та корумпування шляхом надання преференцій у торгівлі з Росією, інформаційно-світоглядних диверсій (діяльність російських каналів, РПЦ), створення політичного лобі в парламенті, спецслужбах, місцевих органах влади. Відтак досить часто в Україні застосовується тактика «Путін нападе» – що нібито обґрунтовує необхідність йти на подальші політичні поступки.
4. В даному випадку може йтися про ультиматум щодо поставок прісної води у Крим або недоторканості російського лобі (Медведчука, Шарія та інших партій) та відновлення роботи російського інформаційного кулака (каналів Медведчука).
5. Тактика політичних поступок в обмін на зняття воєнної ескалації не виправдовує себе, а лише стимулює ворога до нового шантажу (за принципом «дай палець то й руку відгризе»). Тому на жодні поступки Росії йти не можна. Можемо нагадати поступки Чехословаччини нацистській Німеччині у 1938 і чим це закінчилось. До речі, також за посередництва тодішнього нормандського формату – Невіла Чемберлена та Едуарда Даладьє, що у Мюнхені умиротворювали агресора.
6. Змінилася зовнішньо-політична ситуація довкола України. В той час, коли активно антиросійську позицію займає нова адміністрація США та влада Великої Британії, які підтримують Україну принаймні дипломатично, недавні сепаратні перемовини представників Нормандського формату (Німеччини, Франції та Росії) фактично свідчать не лише про смерть Нормандського формату, але й про можливу сепаратну змову представників цього дипломатичного майданчика.
Відтак Україна нарешті повинна запустити Будапештський формат за участі США та Великої Британії задля врегулювання питання агресії РФ щодо України. Тим більше зараз особливо сприятливий момент – у новій стратегії зовнішньої політики Лондона стверджується, що Російська Федерація залишається найгострішою загрозою для безпеки Великої Британії. На жаль, за усі 7 попередніх років жодного разу Україна офіційно не розпочала консультацій щодо реалізації гарантій Україні з боку підписантів. Також Україна має домагатись підписання прямих військових договорів з США та Великою Британією та розпочати негайні поставки військової техніки та озброєння, які дозволять адекватно відповідати ворогу.
Особливу увагу слід звернути на акваторію Чорного моря. На жаль, відродження українського флоту триває далеко не в бажаних темпах. Слід напряму спілкуватись з владою Румунії та Болгарії. Першу турбує проблема Придністров’я, а в 2020 році румунська Стратегія національної оборони вперше окреслює саме Росію як головну загрозу для Румунії. Болгарію ж останні місяці хвилюють скандали щодо російських шпигунів, які вивідували секрети щодо планів НАТО на Чорному морі. А насамперед постійним має стати контакт з нашим стратегічним союзником – Туреччиною.
Тепер хочеться з’ясувати, а що ж Україна зробила за ці 7 років, щоб унеможливити та запобігти подальшій російській агресії. Про дипломатичний фактор я вже сказав – на жаль, Україна так і не стала членом безпекового блоку НАТО, і не має гарантій військового захисту у випадку російської агресії. Україна, позбавившись ядерної зброї (фактору стримування) в обмін на Будапештський меморандум і не отримавши практичної реалізації умов меморандуму, має поставити за ціль відновити на даному етапі тактичну стратегічну неядерну зброю стримування – ракетне озброєння, яке могло б покривати цілі ворога на відставні до 500 км. Україна володіє необхідними технологіями і лише питання в тому, чому за 7 років цього не було зроблено.
І оскільки ми не є учасниками безпекового блоку НАТО і не володіємо стратегічною зброєю стримування – залишається єдина форма захисту України. А саме – опертя на власні сили, масова підготовка населення до захисту України. Хіба ми не знали що Росія вже давно сформувала бойові угрупування? І не лише на кордоні з Україною, але й з Білоруссю. І постійно нарощує їхню чисельність та бойову міць.
Але за ці роки, на жаль, замість того щоб збільшити можливості України для захисту, реформувати військову організацію України за швейцарським зразком, збільшити мобілізаційний ресурс країни, налагодити масову систему територіальної оборони, дати можливість українцям на самозахист (через ухвалення Закону про цивільну зброю та боєприпаси), кооптувати добровольців у лави регулярних частин, нарешті знищити російську агентуру на території України (докорінне очищення влади, справжня люстрація, перевірка на детекторі брехні представників силових структур) – з цього усього не зроблено фактично нічого. А російська агентура лише зміцнилась, укріпилась у парламенті, фінансово, інформаційно, політично і фактично відкрила другий фронт всередині країни.
У випадку загострення на фронті Україна має вимагати замороження активів Росії у світі (відключення від міжнародних платіжних систем SWIFT), введення ембарго на поставку будь-яких товарів до РФ. Але перед тим як вимагати, Україна мала б зробити це сама. Заарештувати усі російські активи, закрити проросійські організації, позбавити депутатських мандатів та відправити до в’язниці російську агентуру. І нарешті почати ДІЯТИ, а не базікати.
І останнє – потрібно пам’ятати, що війна між Росією та Україною триватиме доти, доки існуватиме Російська імперія.
Росія ніколи не перемагала нас у відкритому бою; брали підкупом, угодами, хитрістю. Тому якщо в когось у Кремлі чешуться руки побрязкати зброєю в Україні – ласкаво просимо до пекла…
Юрій Сиротюк
