Петро Герасименко
Українці уважно стежать за станом російської економіки та рахують відсоток знищених нафтогазових потужностей, сподіваючись на швидке настання бюджетної кризи в агресора. І значно менше уваги приділяють структурним проблемам та вадам української економіки. Проте без їхнього вирішення годі сподіватися на швидкий і відчутний приріст ВВП після завершення бойових дій. Про економічне диво також можна забути.
Для України вкрай важливо кардинально збільшити обсяг власної економіки. Що більший ВВП, то більше коштів у державному бюджеті і більше ресурсів можна виділити на фінансування армії. Мала економіка означає обмежені можливості у всіх без винятку сферах – від оборони, фундаментальних наукових досліджень, технологічних інновацій до соціального захисту. А ще – хронічну залежність від зовнішньої допомоги, поглиблення демографічної кризи й інші ризики.
У 2021 році, напередодні повномасштабного російського вторгнення, ВВП України, за інформацією Світового банку, становив майже 200 млрд доларів. Мізерна цифра як на європейську державу з населенням понад 41 млн осіб. На той час Угорщина, у якій мешкало менше ніж 10 млн осіб, мала ВВП 183 млрд доларів – майже співставний з українським. ВВП Нової Зеландії з населенням 5 млн осіб перевищував український на понад 50 млрд доларів. Наша держава поступалася економічно таким невеликим країнам, як Греція, Португалія, Румунія, Чехія. ВВП Фінляндії з населенням 5,5 млн осіб у півтора раза перевищував український. Данія, де мешкало менше ніж 6 млн, мала ВВП 408 млрд доларів – удвічі більший від нашого. Ізраїль, якого українські можновладці полюбляють згадувати у контексті вміння виживати серед ворожого середовища, мав економіку обсягом 490 млрд доларів США. Що вже казати про більші держави – Швецію, Нідерланди, Польщу.
Але проблема не лише в незначному розмірі ВВП. А в тому, що близько 14% нашої економіки становлять сировинні галузі. Тоді як частка переробної продукції у ВВП України – близько 8%. У розвинутих державах вона сягає 20%. Дві третини українського експорту – це сировина та напівфабрикати. Україна торгує зі світом переважно зерном, олійними культурами, рудою, металами. А ось купує товари з високою доданою вартістю. Кардинально відмінна ситуація в більшості розвинених економік світу, в експорті яких домінує продукція переробних галузей. До прикладу, товари з високою доданою вартістю становлять 84% експорту Німеччини, 90% – Чехії, 91% – Китаю, 83% – Японії, 87% – Ізраїлю, 78% – Польщі. І лише 30% – України. Якщо аналізувати в регіональному розрізі, то за часткою переробної індустрії у структурі експорту товарів ми займаємо проміжне місце між Африкою південніше Сахари та Північною Африкою і Близьким Сходом.
Попри прогнози деяких мислителів про настання постіндустріальної доби та тріумф глобалізації, провідні країни світу знову намагаються відродити промислову могутність. США і держави Європи інвестують значні кошти для повернення виробництв на свої терени. Розробляють спеціальні програми, надають пільги охочим будувати промислові підприємства. А Китай ніколи й не планував відмовлятися від індустріальної потужності, адже вона – основа його претензій на світову гегемонію. На жаль, Україна пройшла тривалий шлях деіндустріалізації, частково повіривши в настання постіндустріальної ери. Але виявилося, щоб забезпечити економічну могутність без достатньої індустріальної потужності в реаліях ХХІ століття майже неможливо.
Окрема проблема – стан української фундаментальної науки. Витрати на дослідження і розробки – це лише 0,33% українського ВВП. Приблизно стільки ж як Україна, виділяє на науково-технологічну сферу більшість країн Африки та Латинської Америки. Тоді як в Ізраїлі ця цифра становить 6%. США спрямовують на дослідження і розробки 3,6% ВВП, Китай – 2,6%. Складно чинити ефективний спротив такому великому ворогу, як Росія, коли твоя економіка деіндустріалізована, сировинна, ненаукоємна і надто мала за обсягами.
Українські політичні еліти ніколи всерйоз не займалися структурними реформами економіки. Хоча завжди любили вживати заповітне слово «реформа». Різні уряди віддавали перевагу досягненню короткострокових тактичних цілей, але надто мало уваги приділяли фундаментальним змінам. Окремі програми щодо стимулювання тих чи інших галузей з високою доданою вартістю не набули характеру стратегічної державної політики. Їхній обсяг був надто незначним, а цілі короткострокові, щоб кардинально вплинути на стан справ.
Політики часто ставили за мету не змінити відсталу структуру української економіки, а отримати бонуси від уже існуючої сировинної моделі. І встановити контроль над ласими шматками економічного пирога. Незважаючи на красиві передвиборчі лозунги й обіцянки економічного чуда, ніхто всерйоз не працював над забезпеченням передумов для його появи. А фундаментально неефективна і з негативним сальдо торговельного балансу українська економіка (у 2024 році – 29 млрд доларів США) приречена залишатися надто малою, щоб успішно реагувати на зовнішні загрози.
Україна вже отримала максимум від сировинно орієнтованої, деіндустріалізованої та ненаукоємної економічної моделі. Сподіватися, що без структурних змін вдасться забезпечити «економічне диво», це все одно, що намагатися долетіти до Марсу на ракеті, яка призначена лише для польотів на орбіті Землі. По-дитячому наївно, безглуздо і небезпечно, з огляду на наявність поруч сусіда, готового будь-якої миті тебе знищити. З існуючою моделлю економіки дуже важко одночасно робити далекобійні ракети, підтримувати швидкий технологічний розвиток та гідне життя громадян. Банально не вистачить ні грошей, ні промислово-інженерних потужностей.
Невідомо, який уряд займатиметься економікою після завершення війни. Хотілось би сподіватися, що новий Кабмін поставить за головну мету значно збільшити частку обробних галузей промисловості, не буде економити на науково-технологічних розробках та підтримає масштабну реіндустріалізацію. Але якщо його дії будуть зводитись до соціального популізму, загравання з олігархами чи механічного відтворення вже наявної моделі, то Україна приречена бути економічно відсталою неефективною державою з відповідними негативними наслідками для власної оборони.
