Попри щоденні обстріли й невизначеність, у багатьох українських громадах уже триває реальний процес відновлення. На місцях ремонтують дороги, відбудовують школи, запускають програми підтримки бізнесу та житла для тих, хто повертається додому.
Проте швидкість цих процесів суттєво різниться. Одні громади активно залучають міжнародну допомогу й формують власні стратегії розвитку, тоді як інші досі не мають базових планів відновлення.
Головна різниця полягає у рівні абсорбційної спроможності — здатності громади ефективно залучати, освоювати й управляти фінансовими ресурсами. Саме вона визначає, чи зможе громада перетворити зовнішню допомогу на реальні зміни.
Плани без планування
Частина громад уже розробила власні плани розвитку, однак значна кількість досі працює без системного бачення. Через це ресурси міжнародних донорів або державні субвенції часто використовуються точково — для латання найгостріших проблем, а не для стратегічного розвитку.
Стратегічні документи — це не формальність, а інструмент ефективного управління. Вони дозволяють координувати дії між місцевою владою, бізнесом і міжнародними партнерами, встановлювати пріоритети та контролювати результати.
Громади, які вже створили власні відділи розвитку та чіткі стратегії, демонструють стабільнішу динаміку відновлення. Натомість там, де бракує фахівців і чіткого планування, проєкти часто буксують через брак кадрів, досвіду чи координації.
Інфраструктура і демографія
Рівень відновлення інфраструктури суттєво відрізняється по країні. У більшості громад уже працюють лікарні, школи та транспорт, проте в деяких — ці об’єкти лише частково функціонують або залишаються зруйнованими.
Подібна ситуація і з демографією. Частина територій поступово відновлює населення завдяки поверненню людей і релокації бізнесу. Інші — досі переживають масовий відтік через небезпеку, нестачу роботи чи базових послуг.
Такі контрасти створюють нерівні стартові умови: там, де є інфраструктура, безпека й управлінська спроможність, процес повернення до життя відбувається значно швидше.
Місцеві бюджети: плюс на папері, мінус у структурі
За останні роки багато громад продемонстрували формальне зростання доходів. Але основним джерелом цього зростання часто стають офіційні трансферти — державні субвенції, гуманітарна допомога, міжнародні гранти.
Водночас власні податкові надходження залишаються слабкими через скорочення бізнесової активності.
Громади, які змогли відновити економічну базу, поступово зменшують залежність від зовнішніх ресурсів і повертаються до самостійного розвитку. Там, де цього не відбулося, місцеві бюджети залишаються «плюсовими» лише на папері.
Бізнес повертається туди, де є впевненість
Бізнес стає одним із ключових індикаторів відновлення. У тих громадах, де є стабільність, комунікація з владою та зрозумілі правила гри, підприємці повертаються, створюють робочі місця, запускають інвестиційні проєкти.
Водночас у регіонах, які досі живуть під загрозою обстрілів або нестабільності, бізнесова активність залишається обмеженою.
Проте навіть там, де руйнування були значними, з’являються перші приклади підприємницької ініціативи — невеликі виробництва, фермерські господарства, локальні сервісні компанії. Це свідчить про те, що економічне життя повертається разом із відчуттям безпеки.
Не лише відбудова, а відновлення довіри
Головний виклик сьогодні — не просто відновити інфраструктуру, а створити систему, яка працює навіть у кризових умовах.
Там, де громади інвестують у людський капітал, розвивають управлінські компетенції, запроваджують цифрові інструменти та забезпечують відкритість — процес відновлення йде швидше.
Фактично, абсорбційна спроможність стала новою валютою довіри – саме вона визначає, хто отримає наступні мільярди міжнародної допомоги.
Україна відновлюється не лише грошима, а знаннями, системністю й довірою. Громади, які навчилися приймати рішення швидко, прозоро й професійно, стають справжнім локомотивом післявоєнного відновлення країни.
Авторка – Марія Мигаль, комунікаційна менеджерка Інституту аналітики та адвокації.
