13 березня 2025 року о 16 годині Національний музей декоративного мистецтва України презентує виставку з фондової колекції кераміки під назвою «Подільський пересмішник». Експозиція вперше за всю історію музею так об’ємно знайомить глядачів з життям і творчістю заслуженого майстра народної творчості України Івана Тарасовича Гончара (1888–1944).
Його постать займає осібне місце в історії українського гончарства та в ряду талановитих митців першої половини ХХ ст. Мистецтво подільського гончаря є виключним явищем не тільки для свого часу, але й взагалі в мистецтві української кераміки ХХ ст.
Твори Івана Гончара є однією з окрас музейної колекції кераміки, це найбільша в Україні збірка його робіт – понад 210 одиниць. Серед них: скульптури, жанрові багатофігурні скульптурні композиції, ужиткові, декоративні та зооморфні посудини, свічники, іграшки та свищики, які відвідувачі музею зможуть побачити на виставці.
Митець майстерно створював оповідальні композиції з психологічною подачею узагальнених образів, зображених чи то з м’яким гумором, чи із сарказмом. Твори майстра врівноважені, їх вирізняє органічна єдність форми та змісту, експресивна динамічність. Його персонажі реалістичні та правдиві, кумедні та фантазійні, потішні та смішні, подані з незлобивою поблажливою позицією автора, м’яким гумором.
Роботам подільського майстра притаманні щирість, переконливість образів, наївна безпосередність. Проте, головне у майстра – невгамовний пошук, переосмислення життєвих подій та літературних джерел, що давало йому поштовх до створення фантазійних скульптур і композицій. Роботи художника свідчать про щире захоплення, одержимість майстра у роботі, завзяття у творенні.
Експозиція виставки працюватиме для відвідувачів до 2 червня 2025 року.
Для довідки:
Іван Тарасович Гончар народився в родині спадкового гончаря в селі Крищинці Тульчинського повіту Подільської губернії (нині Тульчинський район Вінницької області), яке було засноване у ХVІІІ ст. і відоме як гончарський осередок.
Рано залишившись без батьків, хлопець вимушений був заробляти на прожиття самостійно. Іван ходив навчатися гончарству до сусіднього Гайсинського району в села Бубнівка та Жерденівка, де працювали старі майстри-гончарі. У 1910 році парубок був призваний на службу до царської армії, де прослужив у військовому оркестрі до революційних подій 1917 року. Згодом майстер повернувся до рідного села, де активно брав участь у становленні нової влади.
В 1934 році в Києві була відкрита школа народних майстрів. Зібравши майстрів-самородків з різних регіонів України, школа мала стати центром підготовки творів народного мистецтва для виставок в Москві, Києві, Парижі, Нью-Йорку. Виставкам надавалося політичне значення. Художник, дослідник народного мистецтва Поділля Володимир Гагенмейстер підказав запросити до школи Івана Гончара. Школа була єдиним у своєму роді навчально-творчим закладом на просторі країни. Викладачі у творчий процес зрілих майстрів не втручалися, це категорично заборонялося. Наставники мали право лише щось зауважити чи роз’яснити в делікатній формі.
Київський період для Івана Тарасовича Гончара був надзвичайно плідним: самобутній талант, підтриманий увагою щирих та обережних фахівців-шанувальників, отримав професійне шліфування і вдосконалення. Він відчував себе справжнім художником, робота якого потрібна людям. Частина творів, які майстер створив у цей період, представлені на музейній виставці.
