(До 100-річчя з дня народження Леоніда Полтави)
18 серпня виповнилося б 100 років українському письменнику, перекладачу, журналісту, редактору, уродженцю села Вовківці Роменського району Сумської області Леоніду Полтаві.
Життєпис і літературну діяльність Леоніда Полтави вивчали земляки С. Бондаренко («Панорама», 2012), Григорій Діброва («Сумщина», 1997), Олександр Іващенко («Вісті Роменщини», 2006; «Визвольний шлях», 2002), Д. Мягкович («Вісті Роменщини», 2004), Віктор Рог («Вісті Роменщини», 2001) та інші.
Щодо дати народження Леоніда Полтави є різні дані: 18 серпня 1921 року, як свідчить дослідниця його біографії Лариса Йолкіна за даними Роменського міського загсу, і 24 серпня 1921 року, як подає Вікіпедія та більшість джерел його життєпису.
Та й прізвище Полтава є псевдонімом. Справжнє – Пархомович Леонід Едуардович.
Ще один псевдонім-оберіг письменника – Єнсен. Його він мабуть узяв під впливом чи скіфських курганів, чи шведських могил над Сулою біля його рідних Вовківців, куди вони з дідусем часто навідувалися. На думку Леоніда Полтави, це прізвище шведського предка повинно було захищати, боронити від усього небажаного, небезпечного й шкідливого. Під псевдонімом-оберегом Єнсен він друкував твори в еміграції для безпечного проживання своїх рідних.
Багато фактів із життя Леоніда Полтави є невідомими, бо ім’я письменника, як й інших представників діаспори, українська офіційна літературна критика замовчувала. І батько його став жертвою сталінського терору, був убитий працівниками НКВД; матір Леоніда органи теж переслідували. Хоча за кордоном критики оцінили творчість і діяльність Леоніда Полтави: Ю. Григоріїв (Мюнхен, 1955), Іван Левадний (Нью-Йорк, 1982), Яр Славутич (Едмонтон, 1992), А. Юриняк (Лос-Анджелес, 1974) та інші.
Тому зараз, до сторіччя з дня народження, треба якомога більше популяризувати його ім’я серед українців. А ми зупинимося тільки на одному з аспектів діяльності й назвемо його «Він завжди був українцем» в унісон до рядків поета «Після Богдана наша Україна нікому вже не схилить корогви».
Леонід Полтава завжди жив у думках з Україною і вважав своїм обов’язком допомагати рідному краєві. Він не тільки був у постійному контакті з Батьківщиною, а й брав участь у різні роки у створенні й діяльності українських організацій за кордоном: очолював Асоціацію діячів української культури (АДУК), член Світового ювілейного почесного комітету щодо відзначення 40-ї річниці проголошення української державності, член Секретаріату на ІІІ Світовому конгресі вільних українців (СКВУ), член Ради щодо справ культури при СКВУ; упорядник Антології української поезії, присвяченої УПА, «Слово і зброя», збірника «Російщення України»; один з перших редакторів журналу СУМ «Авангард», редактор розділу «Юнацький світ» при журналі «Авангард», головний редактор журналу для української молоді середнього віку «Крилаті», співзасновник товариства українських працівників дитячої літератури, літературний редактор журналу «Визвольний шлях» та «Енциклопедії українознавства», працівник Наукового товариства імені Т. Шевченка.
Леонід Полтава за кордоном співпрацював з іншими громадськими організаціями на користь України. Високу оцінку його діяльності дала Лариса Йолкіна в статті «Послання до молоді»: «Леонід Полтава – активний громадський і культурний діяч діаспори, письменник-націоналіст – і в художній творчості залишається носієм національної ідеї, ідеї української незалежності, ідеї звільнення від чужинецького панування, ідеї єдності нації».
За межами України Леонід Полтава проживав у Німеччині, Іспанії, Франції, Мексиці, США та в інших державах.
До Німеччини Леонід Полтава був вивезений на примусову працю під час Другої Світової війни з міста Ромни. Наприкінці 1943 року за спробу втечі з табору Леонід був ув’язнений у Потсдамі.
Після звільнення з в’язниці він активно займається громадською діяльністю в Displaces Persons (ДіПі) – у місцях скупчення переміщених осіб (біля 200 тисяч українців у 125 таборах були остарбайтерами).
Також Леонід Полтава брав активну літературно-просвітню участь у підготовці матеріалів і виданні журналу «Довкілля». Часопис був створений українською творчою інтелігенцією, що знаходилася на примусових роботах на території Німеччини. Працівники журналу, зокрема й Леонід Полтава, безкоштовно розповсюджували його в таборах для українців.
У німецькому місті Новий Ульм Леонід Полтава працював спочатку в газеті «Українські вісті», а потім у видавництві «Прометей»; згодом започаткував українську друкарню в місті Регенсбург. Стає членом емігрантської організації українських письменників поза Україною «Мистецький український рух» (МУР), при якому разом з товаришем Леонідом Лиманом створили осередок українського письменства, справжню друкарню, в якій Леонід Полтава видавав часописи «Школяр» і «Школярик» для дітей українців.
В Іспанії Леонід Полтава проживав двічі: в 1952-1953 роках і в 1973 році. Він працював журналістом українського відділу іспанського радіо в Мадриді, потім керівником цього відділу. У вільний час Леонід Полтава писав вірші, що ввійшли до збірки «Із іспанського зшитка».
Декілька років Леонід Полтава проживав у Франції, зокрема в Парижі. Тут він працював в українському тижневику націоналістичного напряму – це орган об’єднання робітників з України – у часописі «Українець-Час», який виник після злиття окремих газет «Українець» і «Час».
У 1958 році Леонід Полтава переїхав до США, де працював у місті Вашингтон в українській редакції радіо «Голос Америки», редагував щоденник «Свобода», був редактором декількох емігрантських видань та членом діаспорної спілки «Слово».
За словами дослідника Івана Левадного, які найкраще резюмують фанатичну любов письменника до Батьківщини: «В усіх творах Леоніда Полтави незмінно встає образ Рідного Краю. Думки поета незмінно линуть до нього в тяжкі роки війни в 1943 році, в Берліні під зливою бою йому пригадався спокійний мирний обід на затишному українському баштані, а в 1944 році у Відні пригадувалася щирість і безпосередність рибалок з Одеси. В Римі ввижався йому серед паломників Сковорода, а храм Святого Петра збуджував у пам’яті поета Київ і пам’ятник Великому Кобзареві. Леонід Полтава сумував, що Тибр не може принести йому ні одної краплини води з Дніпра. Скульптурна боса іспанська дівчина нагадувала поетові українську Оксану. У хмарах Кастилії хотів він побачити волинських мавок. Подорожуючи по Алясці, шукав слід українського поселення в цьому краю і знайшов ікону пензля українського маляра Володимира Боровиковського».
Україна в письменника асоціюється то з панною («А наша Україна, як панна молода»), то з іконою («Україна – моя ікона, до якої молюсь щодня», «… ввижаєшся і тут іконою ясною»), то з землею рідною («О, земле предківська! Ти знов переді мною»…), то з совістю («Україно, совісте моя!»).
Полтава-письменник творив у різних літературних жанрах, для дорослих і дітей. Зазначимо: українських дітей як у діаспорі, так і в Україні. Для молодшого покоління це були окремі вірші, збірки віршів, забавки, казки, поеми, повісті та ін. Усього, як засвідчує дослідник Вадим Лесич, письменник видав 20 ілюстрованих дитячих книжок. «Вони, – на думку критика, – легкі, зрозумілі, мелодійні, а головне, виховно-патріотичні, змістом – близькі дитячій душі й насичені чуттям і любов’ю до України». Письменник констатував, що любить працювати для дітей. Тому й народжувалися твори з такими романтичними назвами: «Абетка веселенька для дорослих і маленьких», «Котячий хор», «Лисячий базар», «Мавпячий король», «Слон по Африці ходив», «З лісу зайчики прийшли», «Маленький дзвонар з Конотопу» та інші. Усі книги, особливо абетки, здобули популярність в українському діаспорному середовищі.
Леонід Полтава брав активну участь у відзначенні річниць видатних українських подій і у вшануванні українських постатей: 1960 рік – 10-річчя з дня смерті генерала Романа Шухевича; 1966 рік – рік Івана Франка; 1971 – рік Лесі Українки; 1977 – 100-річчя з дня народження Симона Петлюри та ін.
На думку Лариси Йолкіної, Леонід Полтава був «…видатною особистістю, яка здатна була творити навколо себе Україну, знаходячись на чужині».
Особливо багато Леонід Полтава робив для розвитку української культури та зміцнення нації. Як добрий знавець історії він написав лібрето до опер «Анна Ярославна» й «Ольга Київська», що прославляють жінок періоду Київської Русі – прабатьківщини України. Він створив віршовану абетку з матеріалами з історії України до кожної букви. У галузі публіцистики митець підготував книгу-нарис «Культура розстріляних поетів (Українська культура й література 1900-1934 рр.)». Доповіді, концерти, зустрічі та інші форми роботи для українців були в основі його діяльності за кордоном, особливо в США.
Плідно й із загальноукраїнських позицій працював Леонід Полтава й у сфері журналістики. Він був кореспондентом українського відділення «Голосу Америки» та іспанського радіомовлення, редактором «Національної трибуни», за сумісництвом працював у багатьох дитячих українських журналах і формував світогляд української молоді. Високо цінував цей вид діяльності Леоніда Полтави інший український емігрант з Канади, лауреат премії імені Т. Шевченка Роман Рахманний у книзі «Роздуми про Україну»: «Леонід Полтава – поет і редактор періодичних і неперіодичних видань – видовбав собі у скелі часу видне місце самостійницького журналіста, з близькими зв’язками до дитячого й молодняцького читача».
З любов’ю до всіх українців і України її син і патріот Леонід Полтава, проживаючи і друкуючи твори в різних державах, вів постійний діалог з рідним краєм, сподіваючись на його незалежність, до якої він не дожив один рік чотири місяці й п’ять днів.
До 30-річчя з Дня незалежності та 100-річчя з дня народження Леоніда Полтави можна прозвітувати, що літературні пророцтва автора («Написані нами симфонії вестимуть вперед покоління») збулися, і на обидві річниці, що символічно збіглися, письменник був з нами, бо обіцяв:
«Україно, на твої обжинки
Ще душа поета прилетить».
Наталія Дейниченко
