Протягом семи років я з пошаною і читацьким інтересом й задоволенням стежу за дослідницькою працею автора-документаліста Галини Кравчук. Вона живе в Вінніпезі, в місті, яке увійшло в скарбницю світової культури ім’ям Олександра Кошиця. Пані Галина, як довголітня співачка славного вінніпезького хору імені Кошиця, не тільки співом, а й усердним словом спрямувала незгасаючий промінь світла на цю видатну мистецьку постать у своїх статтях про його життя і творчість.
Це важливо, тим більше в наш час. Коли потоки дезінформації множаться, слід бути особливо уважним і помічати надруковані, озвучені помилки, щоб не тиражувати їх в світ. Дивуєшся відвазі Галини Кравчук в невтомному, послідовному пошуку достеменності, як свідчить її чергова публікація в інтернет-виданні «Український погляд» щодо історії одного фотознімка з Олександром Кошицем.
«Таємниця світлини: Родина Кошиців? Родина Василя Беневського? – чи о. Петра Мединського?». Це ніби несуттєво, як підписаний фотознімок. Але з кравчуківською настирливістю автор вирушила в багатомісячну документальну «експедицію», перегорнула сотні сторінок друкованої літератури і головне – листів, щоденників самого Олександра Кошиця. І ціною прискіпливих порівнянь з оригінальними записами Маестро та його друзів вона виявила не уточнення, а її Величність – ПРАВДУ, перекресливши розтиражовані вимисли нехай навіть про одну зафіксовану мить – зустрічі Олександра Кошиця на Кубані в 1903-1904 роках. В численних публікаціях, в грунтовних академічних книгах, в експозиціях музеїв, в переказах авторитетних мистецтвознавців ця фотографія коментувалась недостовірно, неуважно, мимохідь. І саме з її мікроскопічної, порівняльної роботи – прочитайте її публікацію – відтепер не буде поширюватись неправда. Навіть неправда про один знімок! Для неї і для нас – це не дрібниця. Робота Галини Кравчук великою мірою схожа на хірургійну безпомилковість. Автор не має права на помилку. Слід цю тезу усвідомити. Й дотримуватись її. Дослідження Галини Кравчук – це зразок, наочний приклад, як обережно, тактовно слід ставитися до кожного друкованого слова і документа.
На таку працю – треба мати працелюбство, совість, авторську честь і пошану до читачів, які довіряють слову Галини Кравчук. А це найвища нагорода автору – ДОВІРА ЧИТАЧА!
Галина Устенко-Гайдай, заслужений журналіст України
