Йдеться про найповніше зібрання творів згаданого Автора ‒ номінанта на здобуття премії імені Т.Г. Шевченка ‒ вже й не пригадую, в якому році. Бо ж тої премії так і не отримав ‒ як писав Борис Мозолевський: «…в генерали хитріші пройдуть…» Ошатну книжку обсягом 336 сторінок видав «Дискурсус», а фактично Василь Карп՚юк:
Василь Портяк (31.03.1951-го р.н.) був сином повстанця Василя Білінчука-«Сибіряка», який своє псевдо отримав після того, як у 1945-му втік із заслання в Красноярському краї і з՚явився в Карпатах, де і долучився до збройного підпілля. Батько загинув 28.05.1952-го року, тобто коли синочку виповнилося 58 днів і само собою зрозуміло, що він його не пам՚ятав. Ба більше: матері доводилось приховувати те, ким насправді був його тато ‒ аби не було проблем… Я не відаю, в якому віці малий Василько довідався правду від матері, ким був його батько, але в дорослому його письменницький талант буде присвячений на 90% виключно тематиці УПА, що, зрештою, підтверджується назвою книги ‒ «Вибір Скорого».
Ґрунтовну передмову до неї (аж на16 сторінок!) написав поет Василь Герасим՚юк. Приведу його фінальну частину: «…Василь Портяк помер 2 березня 2019 року. Він не провістив свій березневий відхід, як Тарас Мельничук. Василь взагалі «березневий»: народився в останній день, а відійшов на початку березня. Без одного березня ‒ 67…»
Василь Білінчук-«Сибіряк» ‒ батько Василя Портяка
Перейдемо до змісту означеної книги. Василь Портяк ‒ вправний новеліст, отож недивно, що цей жанр є домінуючим у «Виборі Скорого» й на цьому наголошує в своїй передмові В. Герасим՚юк: «Сьогоднішню українську прозу назвати можна прозою поета. Не поетів, а поета. Навіть коли пишуть не поети. Навіть коли, відкидаючи особисті сердечні муки, впускають у своє письмо гарячу лаву існування, магму існування, атрибути буття й аксесуари побуту тут і тепер». Особливо це відчутно в новелі, назва якої винесена на обкладинку: «…Коли фотограф-криміналіст закінчив роботу, Дуба відправили до моргу, а на тіло Скорого вже чекала у дворі «полуторка» ‒ везти для ідентифікації. Шансу в нього не було ‒ доки садив обойму в Дуба, в хід пішли три новенькі, щойно поставлені на озброєння «макарови»…
Анна Білінчук-Портяк, мати Автора книги «Вибір Скорого»
Загалом до книги увійшли три новели зі збірки «Охоронителі Діви» (2016), дев՚ять зі збірки «У Снігах» (2006) та тринадцять із збірки «Крислачі» (1983); в ній є розділ «Із записників», який займає сторінки 178 по 206-ту, кіноповість «Олекса Довбуш» і пастораль-кіносценарій художнього фільму «Лола». Загалом є що прочитати, тож закликаємо зацікавлених не оминути увагою означену книжку.
І ще отака інформація: в УПА був не лише Василів батько, але і його стрийко Дмитро. Він провів у підпіллі понад 12 (!) років, і більшу частину цього відрізку присвятив фотофіксації бойових побратимів ‒ об՚єктив його трофейного апарата (котрого він «позичив» у шуц-поліцая), доніс нам численні зримі óбрази борців за незалежність України.
Брати Білінчуки ‒ борці зa українську незалежність: Дмитро («Хмара», зліва) і Василь («Сибіряк»)
Василь Портяк, крім того, був автором сценаріїв повнометражних фільмів: «Меланхолійний вальс» (за мотивами однойменного оповідання, листів і щоденників Ольги Кобилянської), «Вишневі ночі» (Василь Портяк виступає у фільмі в якості сценариста), «Нам дзвони не грали, коли ми вмирали», «Білий пудель», «Чия правда, чия кривда», «Атентат ‒ Осіннє вбивство у Мюнхені» (замах на Степана Бандеру), «Нескорений» (про Головного командира УПА Романа Шухевича-«Тараса Чупринку»), «Залізна сотня» (про легендарний рейд сотні УПА на Захід під орудою Михайла Дуди-«Громенка») і які не ввійшли до вищезгаданої книги з суто технічних причин ‒ адже тоді вона мала б величезні габарити. На цьому його фільмографія не закінчувалася, адже було ще чимало короткометражних та документальних фільмів. Однак, ще раз зазначу ‒ книгу «Вибір Скорого» доцільно прочитати!
Василь Гуменюк
