«Супервізія» — це поезія внутрішнього віддзеркалення. Тут війна проходить крізь жіноче тіло й пам’ять, тиша говорить голосніше за сирени, а любов стає формою виживання. Друга збірка поетеси Наталії Людвик-Мраки, яку часом називають мавкою української лірики, об’єднує поезії, написані й під час великої війни, фіксуючи досвід травми без крику — через тілесну пам’ять, паузу, дотик слова.
На початку січня 2026 році у Києві виходить друком друга поетична збірка авторки і волонтерки, яка вже стала впізнаваним голосом сучасної української лірики (її часом називають мавкою чи принцесою української лірики), Наталії Людвик-Мраки — «Супервізія». Це збірка ілюстрованих 222 поезій, які раніше не друкувалися, написаних у різні роки, зокрема під час великої війни — від мирної інтимної тиші мотивуючої самотності до досвіду повітряних тривог, евакуацій і втрат.
«Супервізія» — не просто книга. Назва збірки апелює до поняття супервізії (близької професійній діяльності авторки) — це внутрішній погляд, який фіксує травму, любов, тілесну пам’ять і тишу. Це поезія співприсутності — уважна, метафорична, тут слово не ховає біль, але й не дає йому знищити любов, жіночність, красу і внутрішній сад. «Супервізія у цьому смислі — не професійний жест, а ліричний: вона відкриває можливість чесного самозаглиблення й спільного переживання», йдеться у передмові.
Поезія Людвик-Мраки рухається між тілесним і небесним, між тишею і сиреною, між жінкою, містом і війною. Її тексти — це короткометражна кінопоезія, де кожен рядок — кадр, а строфа чи катрен — сцена для самодостатньої екранізації в уяві читача, який вмить стає глядачем.
Від неба вишнього,
де соняхи до згару
світили так,
щоб згинули гіркі думки,
йде дим із портсигару —
сивіє Бог і курить цигарки.
(«У Хорса (Круки)»)
Окремий корпус понад 30 поезій «Війна, краса — невчасно?» фіксує досвід війни — без пафосу, зсередини. Війна у цій книзі — не лише подія, а стан, емоції й почуття. Вони самовито звучать у таких віршах, як «Світанок», «Передчуття», «Сталкер», «Шелтер», «У Хорса (Круки)», «Літо війни», «Світлий», «Повертаюсь» — через дитячий погляд, жіночу пам’ять, інтимну тривогу.
Молилась небу й тиші з любов’ю.
Мені крізь шкіру проступала сіль.
Снувались зорі кольору Азову.
А зранку замість сонця — БІЛЬ.
(«Молилась небу»)
Мирні люди спали
у будинку,
на фіранки падала пітьма.
Стріти сонце,
вийти до світанку
вбивці не дали…
І проклята земля
з ними буде
вічно, до коріння.
На людей полює дикий звір.
Вистачає ж світові терпіння
споглядати кров
дітей на взір.
(«Львів, 4 вересня 2024»)
Це поезія присутності під час небезпеки, де любов і страх співіснують, а надія не гучна — але вперта. Поезія Наталії Людвик-Мраки — це магія буденності, яка не боїться тривог.
Вона збирає спогади, неначе руїни.
Вирізає з паперу міцну парасольку,
щоб від прильотів закрити сусідську Ольку…
(«Сталкер»)
Жінка як центр світу? «Супервізія» — глибоко фемінний букет поезій, вразливий, але й стійкий у своїй ніжності. В цій книзі вона постає як ріка, сад, місто. Поезії «Джем (Не пиши)», «Іній», «Інтер’єрне», «Вітряно», «Вибір» фіксують внутрішні стани, у яких тиша інколи сильніша за крик.
Краще тиша, як вирва.…
Не пиши,
коли сили у слові катма.
(«Джем»)
«Супервізія» — поезія зосередженості й внутрішнього світла. Вірші про війну, любов і жіночу витримку, що промовляють тихо — і влучно. Ці тексти рухаються й між інтер’єром і містом, між жіночою чуттєвістю та реальністю війни. Львів, Харків, Херсон, укриття, вокзали, дощ, хризантеми, дитяча уява й доросла відповідальність — усе зшивається в єдину поетичну тканину, де війна звучить не як репортаж, а як нерв і тиша після вибуху.
Бути щедрою на слово і тепло,
усупереч стіні і перепонам.
Ти те, що поливаєш, що зросло —
Ти солод в синіх
виноградних гронах.
(«Бути щедрою»)
Міста, інтер’єри, сезони. В поезії авторки місто, пам’ять і любов зшиті в одну живу тканину. Особливе місце у книзі займає Львів — як місто пам’яті й дихання, а також інтер’єрні, сезонні тексти (понад десять нових поезій), де побут стає метафізикою:
У вазі сонце — жовті хризантеми…
коли погляну — зникає темінь.
(«Інтер’єрне»)
Збірка стане цікавою прихильникам різних жіночих архетипів, зокрема й українських (панночка, мавка, відьма, наприклад). Особливе місце в збірці посідає інтимна лірика («…бо ти — в мені світлий», «І все, що ти можеш — любити сьогодні за двох…» («Світлий»), «І стався вересень. І в ньому стались ми» («Сади життя»).
Познач мене
на мапі як ріку —
дзеркальну гладь,
розлиту
чи бурхливу.
Не допливеш і
не пройдешся
по містку,
коли не знаєш її
в час надриву.
(«Меандри пам’яті»)
Час у цій книзі вимірюється дощем, снігом, хризантемами, листами, кавою, а не календарем. Також є окремий розділ поезій того, що можна назвати «терапевтичне» («Я довіряю серцю твоєму, але в ньому нема аварійного виходу…», «Добрі сни бувають віщими» («Неримовані рани»), таке близьке до професійної діяльності авторки, яка є визнаною практикуючою психологинею — спеціалізується на травмотерапії, роботі з дітьми.
Вона лікувала
себе словами,
бинти накладала
йодовані,
і натщет приймала
малими ковтками
утрати, наскрізь
приховані,
що ставали рядками,
дощами ставали.
(«Особиста історія»)
Поезія Наталії Людвик-Мраки відначально торкає серця і є самобутно вишуканою в метафоричних образах. У 2021 році виходить її дебютна збірка «Хмародерка», яка здобуває визнання як у читачів, так і критиків (на конкурсі). Поетеса публікує свою поезію, вона звучить у піснях, екранізовується (наприклад, у серіалі, який здобув український Оскар – «Золоту дзиґу»), її перекладають іноземними мовами.
В передмові дається спроба осягнути поезію Наталії Людвик як поєднання мистецтва, психології та світла. «Поетеса дозволяє іншому — чи то читачеві, чи іншій самості — стати світлом, що не засліплює, а робить видимим», «Її поезія — це магія буденності…». Тому неформально дехто з шанувальників вже називає її мавкою чи принцесою сучасної української лірики — це вирішувати читачеві. Її «голос звучить» тихо й точно, без ілюзій, але зі світлом. Це поезія співприсутності — метафорична, зосереджена, уважна до втрат і любові. А збірка її поезій — це книга для тих, хто вміє читати й смакувати між рядками й залишатися живими, справжніми й коханими.
