100 фільмів про війну: вибір народу

Чотири з 12 років Великої війни за Незалежність України трансформуються й у творчість. Реальність перевершує вимисел, а кіно перестає бути просто розвагою. Воно стає щоденником нації, її засобом зцілення. Кінематографісти сприймають війну як виклик, створюючи стрічки, які свідчать і мотивують. На цьому шляху в пригоді стане цей путівник — 100 українських фільмів, народжених у війні в 2014-2025 роках. Це не просто вибрані фільми, адже вже створено кількасот таких. Й не лише доповнення списків «тих самих» фільмів, або ж альтернатива «вибору кінознавців». Це, радше, 100 приводів ширше й глибше побачити, відчути й усвідомити те, через що ми проходимо. Одні стрічки — болюче дзеркало, інші — ковток повітря, треті — наснаги творіння. А ще, це шанс на відкриття, які стануться лише тому, що ви натрапили на цей путівник.

Жіноче обличчя війни: історії та стосунки, які чіпляють

Про українських жінок, про їхню біль, любов і здатність виживати там, де, здавалося б, вижити неможливо.

«Явних проявів немає» (Аліна Горлова, 2018) — портрет жінки-ветеранки, яка повертається до мирного життя й намагається подолати ПТСР — як війна триває всередині людини навіть без «явних ознак».
«Вона та війна»(Марія Кондакова, 2018). Портрет трьох жінок-військових. Вони ризикують життям не тому, що створені для війни, а тому, що створені для миру і готові його боронити.
«Війна химер» (Анастасія і Марія Старожицька, 2018). Після Іловайська доброволець і його дівчина діляться почуттями і намагаються жити разом у новій для них реальності.
«Відлуння» (Олександр Шкрябак, 2018) — про двох жінок, матір і сестру загиблого, які збираються в крематорії відпустити його засвіти. Художній фільм показує, що навіть після найважчої втрати життя продовжується — як тихе відлуння.
«Земля блакитна, ніби апельсин»(Ірина Цілик, 2020). Приз за режисуру на «Санденсі». Родина з «червоної зони» на Донбасі знімає кіно про власне життя, щоб впоратися з реальністю. Це гімн творчості як порятунку, жіночій силі тримати небо над головою, поки воно падає.
«Сильна»(Сніжана Потапчук, 2021). Цикл про жінок під час війни: медикиня, дружина генерала, організаторка реабілітаційного табору. Кожна історія — це окремий всесвіт стійкості.
«Мама»(Тарас Ткаченко, 2021, серіал). Ніна Петрівна з Житомира дізнається, що її син у полоні. І їде рятувати його сама. Про матір, яка здатна пройти пекло, бо її любов сильніша за війну.
«Бачення метелика»(Максим Наконечний, 2022). Представлений у програмі «Особливий погляд» у Каннах. Історія аеророзвідниці Лілії, яка повертається з полону і дізнається, що вагітна від насильника. Про складність вибору, про право жінки на тіло і життя навіть після найстрашнішого. Розриває мовчання навколо теми сексуального насильства під час війни, даючи голос тисячам безмовних.
«Мавка»(Роман Сидоренко, 2023). Шестихвилинна історія про зустріч української дівчини з російським солдатом біля озера. Вона могла б втекти, але обирає помсту. Містичний, жорстокий і водночас поетичний погляд на неможливість співіснування двох світів.
«Куба & Аляска» (Єгор Трояновський, 2025) — фільм про двох парамедикинь із позивними «Куба» та «Аляска», які рятують поранених й водночас намагаються зберегти власну крихку дружбу, мрії та віру в нормальне життя. Стрічка поєднує фронтову реальність із дуже особистими розмовами про любов, страх і жіночність на війні, показуючи війну не лише як поле бою, а як випробування людських стосунків.

Чоловічий світ: вибір, драйв, помста

Погляд на війну через призму героїзму і маскулінності, яка трансформується під тиском обставин.

«Добровольці Божої чоти»(Леонід Кантер, Іван Ясній, 2016). Історія захисників Донецького аеропорту та народження нової української армії. Фільм-хроніка, що фіксує момент, коли звичайні хлопці стають легендами.
«Найближчі до Бога»(В’ячеслав Бігун, 2016). Десять нагород в Україні й за кордоном. Документальна стрічка, яку найтитулованіший український режисер зняв як оператор. Історія юриста, який пішов добровольцем і загинув у Донецькому аеропорту. Це фільм-реквієм очима дідуся й онуки про те, як війна забирає найкращих і як любов дає сили жити далі.
«Кіборги. Герої не вмирають»(Ахтем Сеітаблаєв, 2017). Шість премій «Золота дзиґа». Культова стрічка про захисників Донецького аеропорту. Це не просто бойовик, це філософська притча про те, що справжня фортеця — всередині людини.
«Позивний Бандерас»(Заза Буадзе, 2018). Реалістичний трилер, сценарій якого писали, і який відзняли за участі колишніх військових. Історія про те, як капітан Саєнко («Бандерас») з групою розвідників отримує завдання запобігти диверсії, яка загрожує жителям його рідного селища.
«Атлантида»(Валентин Васянович, 2019). Приз Венеційського кінофестивалю. Дія відбувається у 2025 році, після (очікуваної колись) перемоги. Донбас перетворений на випалену пустелю. Головний герой, ветеран із ПТСР, вчиться жити заново. Це медитація про майбутнє, яке ми маємо відбудувати з попелу.
«Наші котики» (Володимир Тихий, 2020) — сатирична комедія про початок війни на Донбасі, де звичайні цивільні добровольці без досвіду опиняються в епіцентрі абсурдних подій на передовій.
«Снайпер. Білий ворон»(Мар’ян Бушан, 2022). Пацифіст з Горлівки, екопоселенець, бере до рук зброю, аби помститися за дружину — шлях від заперечення насильства до усвідомленого вибору стати на захист.
«Ми були рекрутами» (Любомир Левицький, 2024) — це документальний фільм у стилі мок’юментарі (псевдодокументалістика) про бійців 3-ї окремої штурмової бригади очима 19-річного новобранця. Дорогою з Києва на схід він спілкується з реальними бійцями — «Схід», «Док», «Хата», «Істок», «Дацик», «Хельга», «Тоха» та «Хмурий», які розповідають про мотивацію, страх, бойове братерство і мрії про мирне життя. Стрічка поєднує інтерв’ю з реальними кадрами, знятими штурмовиками під час бойових завдань.
«Реал» (Олег Сенцов, 2024) — документальний фільм, створений із відзнятого відео самим Сенцовим під час служби в 2023 році, коли його бронетехніка була підбита та він з побратимами опинився в траншеї і, під обстрілами та без боєприпасів, намагався організувати евакуацію свого підрозділу; стрічка показує жорстокий, несподіваний і буденний бік війни «без сценарію» прямо з окопів фронту.
«2000 метрів до Андріївки» (Мстислав Чернов, 2025) — фільм документує тримісячну операцію українського підрозділу 3-ї штурмової бригади зі звільнення села Андріївка під Бахмутом восени 2023 року. Стрічка пропонує погляд на війну, в якому два кілометри лісу, затиснутого між мінними полями, стають цілим світом, де щодня вирішується питання життя і смерті, а перемога часто має гіркий присмак.

Маріуполь: наша біль, бій і наснага

Від хронік першого протистояння 2014 року до оскароносного щоденника облоги, від інтимних портретів жінок у прифронтовому місті до дитячих спогадів крізь казку й посмертних присвят режисерів, які загинули, знімаючи правду, — ці стрічки про Маріуполь є не просто кіно, а колективною сповіддю міста-мученика, де біль і бій стають джерелом невичерпної наснаги для всього світу.

«Маріуполь. Український форпост» (Тарас Підгірняк, 2019) — фільм, що містить реальне відео та коментарі учасників подій, про події лютого — червня 2014 року в Маріуполі. Стрічка охоплює проросійські мітинги, теракти, мародерство, а також акцію «Гудок Ахметова» 20 травня 2014 року.

«Десять секунд» (Юлія Гонтарук, 2016). Про людей і Маріуполь, загублені в часі та просторі. 24 січня 2015 року квартал міста «Східний» міста під обстрілом.

«Ма» (Марія Стоянова, 2017) — портрет жінки в прифронтовому Маріуполі. 17 хвилин тиші, самотності й чекання. Війна, якої ще не так і видно, але яка просочує навколо.

«Маріуполь в огні» (В’ячеслав Бігун, 2022) — це не просто фільм, а щоденник апокаліпсису. Частина масштабного проєкту «Україна в огні 2» (з 2022), який отримав «Золоту дзиґу» як найкращий серіал.

«Маріуполіс 2» (Мантас Кведаравічюс, 2022). Литовський режисер зі українською партнеркою приїздить знову у Маріуполь, щоб знімати життя (продовження фільму «Маріуполіс» (2016)), а зустрічає смерть у полоні, але його записи врятували. Це посмертна посвята місту та людині, яка обрала правду ціною всього.

«Фортеця Маріуполь» (Юлія Гонтарук, 2022, цикл). Низка короткометражних фільмів про облогу й оборонців міста. Фортеця Маріуполь. Інтро» (2022) — пролог облоги, де слово звучить сильніше за вибух.

«Маріуполь. Невтрачена надія» (Максим Литвинов, 2022) — стрічка, що складається з п’яти історій людей, які пережили облогу міста, й базується на свідченнях очевидців, без постановочних кадрів.

«Маріуполь. Хроніки пекла» (Віктор Левчук, 2022) — сповіді жителів Маріуполя, які тижнями залишалися без їжі, води та зв’язку, але вижили у справжньому пеклі та розповідають світу правду про геноцид

«20 днів у Маріуполі» (Мстислав Чернов, 2023). Перший в історії «Оскар» для України (хто б подумав, що його здобуде емігрант із Харкова з російським прізвищем, який живе в Німеччині). Це не просто хроніка облоги. Це фільм-крик, знятий з ризиком життя журналістами, які опинилися в пеклі, щоб світ побачив. Він дозволяє пережити колективну травму через катарсис, засвідчити біль, щоб звільнити місце для надії.

«Маріуполь. Сто ночей» (Софія Мельник, 2023) — чотирирічна Аліса прокидається від вибухів і шукає живих у палаючому місті. Взаємодія дитини з війною подана як сюрреалістична казка — цей красивий, але трагічний образ виховує емпатію й вірить у те, що навіть найтемніші ночі закінчуються світанком.

Світоглядна війна: ідентичність, віра, мова

Фільми, які допомагають зрозуміти глибинні причини конфлікту. Ці фільми про Крим, Донбас, мову, віру — не просто хроніка подій, а глибока рефлексія про ідентичність, природу ворога й те, що робить нас українцями на своїй споконвічній землі.

«Крим, як це було»(Костянтин Кляцкін, 2016) — фільм-пам’ять про честь — історія офіцерів, які 2014-го не зрадили присягу.
«Соловей співає» (Леся Воронюк, Сергій Кримський, 2019) — фільм-дослідження, який аналізує українське мовне питання в контексті гібридної війни та боротьби за національну ідентичність. Фільм спростовує стереотипи, зокрема про «мову села» чи відсутність русифікації, і аналізує мовне питання через досвід інших країн — Білорусі, Ізраїлю, Великої Британії та США. До створення стрічки долучилися ветерани.
«Забуті»(Дар’я Онищенко, 2019) — історія стосунків вчительки та учня в окупованому Луганську, як любов намагається прорости крізь бетон ненависті.
«Звичайний рашизм» (Ігор Піддубний, 2022) — фільм, де автор аналізує причини російської агресії, «розвінчуючи міфи». Хоч це радше просвітницький проект, в кінопроекціях він викликає емоційне очищення: глядачі відчувають, що мають голос у суперечці над пропагандою.
«Самоповернення в Крим»(Анна Цигима, 2021) — стрічка про кримських татар, які повертаються дому після депортації. І про те, як історія повторюється. Важливий контекст для розуміння кримського болю.
«Окупант. Війна і мир у телефоні російського солдата» (Андрій Ігнатенко, Михайло Ткач, 2022). Історія «спеціальної операції» лейтенанта Юрія Шалаєва, випускника «Московского высшего командного училища» в Україні, створена на основі його відео з телефону.
«Полонені. Сезон Мобіліzації»(Богдан Вербицький, Надія Зуєва, Людмила Грицай, 2023) — російські військовополонені розповідають про те, що привело їх на нашу землю. Спроба почути голос ворога, щоб зрозуміти природу зла.
«Капелани: Віра на війні»(Олена Кривенко, 2023) — історія трьох капеланів різних конфесій, які вирушили на рятувальну місію до острова Зміїний і потрапили в російський полон. Фільм про те, що віра — це броня, яку не пробити кулями.

Анімація сили духу: коли малюнок сильніший за меч

Анімація знаходить свій унікальний спосіб говорити про війну — метафорично, ніжно, але пронизливо.

«Сильні духом» (В’ячеслав Бігун, 2018) — анімаційна кіносповідь політв’язня Юрія Яценка. Його образ виражений через абстрактні малюнки та поетичний голос за кадром, що створює у глядача стан синестезії — ніби підписуєш платівку пам’яті. Ця стрічка — не лише один із кращих фільмів про мотивацію українця, а й приклад терапії через мистецтво: вона змальовує свободу духу в умовах неволі.
«Клітка для папуги, що говорить» (Ірина Асонова, 2018) — коротка драма про PTSD українського воїна, який повернувся додому, та «папугу» його травми, що й досі звучить у голові. Режисерка жорстко зіштовхує глядача з внутрішньою війною ветерана, дія жорстока, але лікувальна — вона показує: потрібно показати біль, щоб вилікуватися.
«Казка про коника» (Уляна Осовська, Денис Страшний, 2021). Фільм з елементами анімації, що розповідає про волонтера Анатолія Лютюка в Естонії, який допомагає жителям прифронтової зони.
«Путлер капут!» (Микита Лиськов, 2022) — анімаційна абсурд-комедія. Після початку повномасштабної війни мультиплікатори з усього світу об’єдналися, щоб на екрані символічно «вбити» Путіна. Цей сатиричний мультик показує, що гумор і колективна творчість можуть стати зброєю проти страху та агресії.
«Світанок» (Владислав Каленський, 2023) — анімаційний фільм, який через метафоричні образи й візуальну символіку осмислює досвід війни, руйнування й надії, показуючи народження світла після темряви як внутрішній і колективний процес відродження.
«Фантомний аспект»(Олександр Ісаєнко, 2023). П’ять хвилин чистого відчуття війни. Емоційне перенесення в образ фантомної сирени, яка звучить у голові навіть тоді, коли навколо тихо. Про те, як війна стає частиною нас, навіть якщо ми цього не хочемо.
«Я померла в Ірпені» (Анастасія Фалілеєва, 2024) — трагедія війни крізь історії мешканців Ірпеня, їхні втрати та стійкість, відтворюючи особисті переживання й пам’ять про зруйноване місто.

Наші Герої — серед нас: історії пожертви і натхнення

Фільми про наших Героїв, яких наразі виявилося набагато більше ніж персональних фільмів про них.

«Міф» (Леонід Кантер, Іван Ясній, 2018) — історія співака Василя Сліпака, який залишив кар’єру у Франції, щоб захищати Україну. Фільм-реквієм і водночас фільм-світло — про мистецтво, що не ховається від війни.
«Спадок»(Євгенія Подобна, 2019). Діти загиблих воїнів, 16‑річні ліцеїсти військового ліцею імені Богуна, розповідають про батьків і про те, чому вони обрали шлях захисників. Про мотивацію служити країні, досліджуючи цінності, успадковані від героїв.
«Черкаси» (Тимур Ященко, 2019) — морський екшн про тральщик, який відмовився здатися росіянам у Криму; справжній чоловічий дух, напруга й історія про те, як екіпаж тримає оборону в повному оточенні.
«Шлях поколінь»(Володимир Сидько, 2022) — переплетення двох воєн: боротьби УПА за незалежність і сучасної війни. Звичайний обиватель, якого не цікавила війна, проходить шлях трансформації, розуміючи, що минуле і теперішнє — це ланки одного ланцюга.
«Вільна людина. Проща» (Сергій Дмитренко, 2023) — байопік, що додає нових штрихів до портрета Валерія Маркуса (Ананьєва), який після трьох років на війні вирушає в пішу прощу дорогою святого Якова, щоб відрефлексувати прожите.
«Люди зі сталі» (Сергій Фоменко, 2024) — хроніка оборони Маріуполя та Азовсталі: фокус на бійцях, які тримали фортецю «до кінця» і потрапили в полон. Фільм передає атмосферу болю, сили і незламності оборонців, котрі поклали життя за рідну землю.
«Да Вінчі» (Володимир Сидько, 2024) — біографічний фільм, присвячений життю та подвигу Героя України Дмитра Коцюбайла, відомого своєю відвагою й самовідданістю на фронті.
«Підйомна сила» (Олександр Стратієнко, 2024) — фільм про армійську авіацію, її героїв, техніку та роль у сучасній обороні країни, показаний через відвагу пілотів і виклики, з якими вони стикаються в умовах війни.
«Хаммер» (Михайло Ухман, 2025) — біографічна стрічка про добровольця Тараса Бобанича («Хаммер»), правнука стрільця УНР, який очолював штурмовий батальйон, й його бойовий шлях.
«Дума Олега Куцина» (В’ячеслав Бігун, 2025) — це надихаюче кіноесе, яке майстерно через поезію передає харизму, незламний дух і спадок сучасного Героя України — легендарного командира батальйону «Карпатська Січ».

Діти війни: очі, які бачили надто багато

Діти — теж свідки й жертви війни. Ці фільми дивитися найважче, але вони найголосніше «промовляють».

«Чоловік» (Оксана Артеменко, 2017). Дитячий погляд на війну. Маленький хлопчик, вихований батьком‑солдатом, який не повернувся із війни, заявляє матері: тепер саме він має «захищати її».
«Школа №3»(Георг Жено, Єлизавета Сміт, 2017). 13 учнів зі школи в Миколаївці, зруйнованої влітку 2014-го, розповідають свої історії. Фільм змонтовано з їхніх щоденників та інтерв’ю. Це полотно пам’яті про знищене, але не забуте дитинство.
«Уламки»(Артур Якубов, 2020). Історії дітей, які через війну на Донбасі втратили частину себе. Фільм-спроба зібрати розбите в одне ціле, показати, що навіть з уламків можна скласти нову, хоча й іншу, мозаїку життя.
«Відблиск»(Валентин Васянович, 2021). Історія батька, який намагається налагодити зв’язок із донькою після повернення з війни. Фільм про те, як рани війни гояться лише через любов.
«Будинок зі скалок»(Сімон Леренґ Вільмонт, 2022). Номінант на «Оскар», знятий у спільному виробництві Данії, Швеції, Фінляндії та України. Погляд на війну очима дітей з лисичанського дитбудинку. Вони граються, поки дорослий світ валиться навколо. Моторошне й ніжне кіно про те, як зберегти дитинство за 20 кілометрів від пекла (на яке, зрештою, московити спробували перетворити всю Україну).
«Те, чого не має бути»(Олександр Ледаговський, 2023) — правдиві історії українських дітей, які пережили окупацію та обстріли. Вони розповідають самі. І в їхніх словах — більша правда, ніж у зведеннях новин.
«Діти для Путіна»(Віталій Гавура, 2023) — розслідування The Kyiv Independent про депортацію українських дітей. Історії родичів, які їхали через пів Європи, аби вирвати малечу з лап агресора.
«Стрічка часу» (Катерина Горностай, 2025) — фільм про українські школи під час війни, де героями стали учні та працівники шкіл із Харкова, Запоріжжя, Києва, Одеси, Миколаєва, Бучі.

Мистецтво під час війни: культура як спротив

Коли говорить зброя, мистецтво не мовчить. Воно стає бронею для душі.

«Мистецтво в країні війни»(Олег Чорний та ін., 2022-23). 25 короткометражок про 25 українських митців — художників, музикантів, письменників — які не виїхали, а залишилися творити тут, посеред війни. Кожна серія — це доказ того, що культура сильніша за хаос.
«Король Лір: як ми шукали любов під час війни»(Дмитро Грешко, 2023). В Ужгороді активіст ставить Шекспіра з переселенцями та непрофесійними акторами, щоб знайти відповідь на вічні питання.
«Сміятися знову»(Денис Замрій, 2022). Мозаїка з інтерв’ю відомих українців про те, як війна змінила їхнє життя і творчість. Вони доводять: сміх — це теж зброя і спосіб вижити.
«Порцелянова війна» (Станіслав Леонтьєв, Брендан Белломо, 2024) — харківські художники творять мистецтво з уламків війни. Про трьох українських художників‑керамістів зі Харкова, які в умовах повномасштабної війни не лише долають небезпеки, а й продовжують творити — мистецтво на порцелянових фігурках стає для них формою опору та збереження культури й людяності всупереч руйнуванню навколо. Стрічка поєднує війну, мистецтво і щоденну боротьбу людей за свою землю й увійшла до числа номінантів на «Оскар» 2025 у категорії «Найкращий документальний фільм».
«Остання зйомка» (В’ячеслав Бігун, з 2023) — документальний проєкт і фільм‑альманах (у кількох версіях), що вшановує пам’ять медійників і кінематографістів, які загинули під час російсько‑української війни (понад 250 на 2026 рік). Стрічка складається з коротких серій (однохвилинних новел), у яких через реальні відео, фото та матеріали показано життя тих, хто творив кадри для інших. Цей проєкт є своєрідним аудіовізуальним меморіалом, відзначений спеціальними нагородами за збереження пам’яті та правди про сучасну війну.

Окупація, волонтери: голоси з-під землі

Хроніки пекла, яке пережили цілі міста. І неймовірна сила тих, хто вистояв. Про цивільних, які стали ангелами-охоронцями.

«Хоттабич та його команда»(Сергій Лисенко, 2016). Учасник Майдану Ілля Лисенко «Хоттабич» за рік створив п’ять медичних бригад, які евакуюють поранених із передової. Історія про те, як одне гаряче серце здатне запалити тисячі інших.
«Дякую!» (Максим Люков, 2018) — 3‑хвилинна короткометражна комедія Максима про волонтера. Юнак разом зі старим мікроавтобусом доставляє гуманітарну допомогу на передову, долаючи численні пригоди.
«Окупація»(Альбіна Ковальова, 2022). Щоденник херсонського журналіста Дмитра Багненка, який фільмував усе: від перших російських БТРів до того, як вони з дружиною заспокоювали п’ятирічну доньку. Це інтимний, моторошний і неймовірно людяний документ.
«Тихий терор»(Єлизавета Татарінова, 2022) — розслідування про те, як насправді виглядала російська окупація Херсона. Викрадення, катування, ізоляція — і тихий спротив місцевих, які не здавалися.
«Коли в Бучу прийшла весна»(Міла Тешаєва, Маркус Ленц, 2022). Автори стежать за мешканцями Бучі, Ірпеня, Бородянки, які підіймаються з руїн після деокупації. Фільм про те, як природа і життя наполегливо проростають крізь попіл смерті.
«Область Героїв»(Артур Лерман, 2022) — реальні історії про неймовірні вчинки простих людей на Київщині під час окупації. Ті, хто ризикував усім, аби врятувати інших. Кіно-пам’ятник незламності духу.
«Медовий місяць» (Жанна Озірна, 2024) — молоде подружжя опиняється в окупації на Київщині.
«1% війни» (Денис Христов, 2024) — документальна стрічка волонтера Христова («Голландець»). Це серія з кількох епізодів (знятих на екшн‑камеру), що показують роботу медиків-добровольців з евакуації поранених із «гарячих точок» фронту (зокрема з Авдіївки та Ясинуватої). Назва натякає на маленький відсоток миттєвостей «до/після кадрів» у реаліях війни.

Звіриний лик війни: злочини, катування, екзистенція

Найважчий блок. Але дивитися його варто хоча б для того, щоб ніколи не пробачити і не забути.

«Остап» (Тарас Дронь, 2016). Два брати, один вдома у Львові, другий у полоні в Донецьку, в лікарні після боїв за Донецький аеропорт. Обидва вірять, що зустрінуться.
«Погані дороги»(Наталія Ворожбит, 2020). П’ять новел про Донбас, зітканих з напруги, абсурду та нелюдяності. Фільм, який показує війну не через окопи, а через звичайні дороги, де долі людей перетинаються зі смертю.
«Концтабір “Ізоляція”»(Сергій Іванов, 2020) — колишній арт-центр у Донецьку перетворили на катівню. Фільм-розслідування про перший з часів Другої світової концтабір, створений за нацистськими зразками тими, хто називає себе борцями з фашизмом. Дивитися нестерпно, але необхідно.
«Полонені»(Ольга Волинська, 2018) — історія розвідника-снайпера Михайла Нігматулліна, який провів у полоні бойовиків 171 день. Його катували, засудили до страти, але не зламали. Фільм-сповідь про силу духу, яка сильніша за будь-які тортури.
«Згасаюче світло» (Іван Орленко, 2023) — травма війни через спогади пораненого (за описом, «коли він помирав, той спогад застряг у його мозку, як заїжджена платівка улюбленої пісні з далекого минулого, яку він чув мільйон разів, але не міг зрозуміти слів — можливо, це була сама доля, що говорила з ним невідомою мовою»).
«Залізні метелики»(Роман Любий, 2023). Документальне розслідування катастрофи MH17, виконане у формі поетичного трилеру. Шрапнель у формі метелика, знайдена в тілах загиблих, стає ключем до ідентифікації ворога.
«Сімейний альбом» (Марина Ткачук, 2024) — британська фотографиня Самара Пірс приїжджає в Харків, щоб продовжити справу свого прадіда, який знімав Голодомор, і фіксує сучасні російські злочини, проводячи паралелі між геноцидами.
«Мирні люди» (Оксана Карпович, 2024). Фільм, побудований на перехоплених телефонних розмовах російських військових з рідними, де за буденними інтонаціями поступово проступає реальність війни, насильства й морального розкладу. Поєднуючи ці аудіосвідчення з візуальними образами зруйнованих українських міст, стрічка створює моторошний портрет «звичайних людей» у механізмі агресії, а глядач стає свідком і суддею.

Обличчя війни і рефлексії: щоденники, хроніки, свідчення

Цей блок — важливий, але необхідний для перегляду. Це свідчення, що фіксують правду для історії. Ці фільми — й спроба зупинитися, видихнути і запитати себе: «Що з нами відбувається?» і «Хто ми тепер?».

«Україна в огні 2» (з 2022) — своєрідне продовження відомого довженківського проєкту (однохвилинний епізод щодня). Цей щоденник повномасштабної війни — Київ, Харків, вся країна, а далі й Курська операція в тилу ворога — отримав у 2023 році «Золоту Дзигу» за найкращий серіал. Словами самого ресурсу: «Однохвилинний документальний серіал про війну Росії проти України». У сукупності він лікує шоки війни, даючи відчуття, що всі ми разом фіксуємо історичну правду».
«Довга доба» (Алан Бадоєв, 2023) — хроніка з відео українців у перші дні повномасштабного вторгнення.
«Плюс»(Богдан Романко, 2022) — мультимедійний проєкт про війну у форматі переписки між волонтером і військовим. Історія про те, як навіть через екран можна передати тепло і підтримку.
«Я не хотіла знімати фільм про війну» (Надія Парфан, 2022) — есе української режисерки, яку 24 лютого 2022 року застало в Єгипті, звідки вона вирушає у зворотний шлях додому через переповнені біженцями вокзали, зупиняючись в Івано-Франківську у бабусі, яка прихистила чотири родини переселенців, та згодом приїжджаючи до звільненої Бучі. Камера стає для неї «терапевтом», що допомагає витримати зіткнення зі зруйнованим будинком подруги, братськими могилами та новою реальністю.
«Гартовані люттю»(Руслан Батицький, Леся Калинська, 2022) — історія Павла і Світлани, які познайомилися на Майдані, а через війну Павло втратив дім у Донецьку і став добровольцем. Дев’ять років спостереження за тим, як любов проходить випробування війною.
«Зошит війни» (Роман Любий, 2020). Особисті відеозаписи з телефонів, камкодерів, фотоапаратів і GoPro українських солдат сплітаються в сюрреалістичну подорож на війну з РФ. Химерне потойбіччя у якому панують закони відмінні від звичайного світу. Інша поведінка, інші стосунки, інший гумор. Герої прокидаються і засинають, радіють і плачуть відчуваючи, що запис може закінчитись будь-якої миті.
«Ефект присутності» (Василь Соловій, 2023) Стрічка, створена з унікальних кадрів, знятих журналістами та пресофіцерами Міністерства оборони України безпосередньо в найгарячіших точках початку повномасштабного вторгнення. Фільм присвячений пам’яті військового журналіста, майора Олексія Чубашева, який загинув 10 червня 2022 року під час виконання службового обов’язку в Сєвєродонецьку, фіксуючи злочини російської армії.
«Войси з Бахмута» (Ігор Бабаєв, 2023) — про спробу відновити людську близькість посеред війни через голосові повідомлення іноземної кореспондентки, яка перебуває у прифронтовому Бахмуті в 2022 році. У стрічці немає традиційних героїв чи діалогів — вона побудована на звуках і зображеннях міста й відображає дистанцію, відірваність та емоційну драму війни.
«Пісні землі, що повільно горить» (Ольга Журба, 2023) — аудіовізуальний щоденник, що медитативно розкриває хронологію нормалізації війни в суспільстві, де нове покоління українців прагне уявити майбутнє на тлі колективної катастрофи.

Стосунки, ритуали й життя «після» війни

Ці фільми — про тих, хто попри все продовжує жити, кохати, творити і навіть сміятися.

«Стрімголов» (Марина Степанська, 2017) — це психологічна драма про молодих людей у сучасному Києві, де війна на сході України й суспільні потрясіння 2014–2015 років створюють контекст для їхніх переживань, формують атмосферу невизначеності й впливають на життєві рішення героїв, навіть якщо події відбуваються не на передовій, а в тилу.
«Поміж тіней»(Олександр Стеколенко, 2020) — чоловік, якого вважають загиблим, повертається додому, але зрозуміти, чи можливе повернення взагалі, коли війна назавжди змінила тебе зсередини. Історія про те, що іноді неможливо увійти в ту саму річку — і в те саме життя.
«Життя на межі» (Павло Пелешок, Юрій Іванишин, 2023) — документальна епопея від ветеранів-режисерів, що охоплює всю історію війни з 2014 року до повномасштабного вторгнення очима безпосередніх учасників.
«Сірі бджоли» (Дмитро Мойсеєв, 2024) — екранізація роману Андрія Куркова про двох пенсіонерів, які живуть у «сірій зоні» на Донбасі по різні боки лінії фронту та по-своєму проявляють стійкість і людяність.
«Ми, наші улюбленці та війна» (Антон Птушкін, 2024) — Фільм, який показує російсько-українську війну через незвичний об’єктив — стосунки людей і тварин. Стрічка розповідає історії українців, які під час евакуації рятували не лише себе, а й своїх домашніх улюбленців, а також волонтерів і військових, що ризикували життям, аби визволити покинутих котів, собак, ведмедів, левів і навіть хамелеона Ігоря з-під обстрілів.
«Друге дихання» (Марія Кондакова, 2025) — про силу духу українських ветеранів, які після ампутацій та важких поранень вирішують підкорити найвищу гору Африки Кіліманджаро. Четверо військових, що втратили ноги, та жінка-військова, яка пережила важке поранення, разом із журналістом вирушають у складне сходження.
«Корені» (В’ячеслав Бігун, 2025) — це метафоричний фільм з кіноепосу «Легенда Олега Куцина», що зображує ритуальний акт: батько Іван Куцин та внучка Героя України саджають дерево біля рідної хати в Тячеві, символізуючи вкорінення в рідну землю, зв’язок поколінь і перетворення болю втрати на світло майбутнього.

Кожен згаданий фільм — це окрема лампа на шляху світла крізь війну. У підсумку український кінематограф часів війни стає своєрідним «музеєм живих свідчень». Він нагадує, що війна — не лише насильство та страждання, а й історії крихкої надії, побратимства та стійкості. Хроніки у кадрах — це колективна пам’ять, яка відновлює зв’язок поколінь. А терапевтичний ефект цього кіно проявляється у відчутті спільноти: після перегляду залишається розуміння — ти не один у своєму болі, страху і справах — маєш підтримку інших.

Ці й інші фільми — для того, щоб пам’ятати: ми — нація, яка дивиться смерті у вічі й не відводить погляду — заради життя. Ці 100 фільмів — й наша спільна кінотерапія. Вони показує й невимовне, щоб наступні покоління знали ціну миру й радості життя на споконвічно своїй, Богом даній й кров’ю героїв обороненій, землі.

Перелік фільмів за абеткою:

Атлантида (Валентин Васянович, 2019)
Бачення метелика (Максим Наконечний, 2022)
Будинок зі скалок (Сімон Леренґ Вільмонт, 2022)
Вільна людина. Проща (Сергій Дмитренко, 2023)
Відблиск (Валентин Васянович, 2021)
Відлуння (Олександр Шкрябак, 2018)
Війна химер (Анастасія і Марія Старожицькі, 2018)
Войси з Бахмута (Ігор Бабаєв, 2023)
Вона та війна (Марія Кондакова, 2018)
Гартовані люттю (Руслан Батицький, Леся Калинська, 2022)
Да Вінчі (Володимир Сидько, 2024)
Десять секунд (Юлія Гонтарук, 2016)
Діти для Путіна (Віталій Гавура, 2023)
Добровольці Божої чоти (Леонід Кантер, Іван Ясній, 2016)
Довга доба (Алан Бадоєв, 2023)
Друге дихання (Марія Кондакова, 2025)
Дума Олега Куцина (В’ячеслав Бігун, 2025)
Дякую! (Максим Люков, 2018)
Ефект присутності (Василь Соловій, 2023)
Життя на межі (Павло Пелешок, Юрій Іванишин, 2023)
Забуті (Дар’я Онищенко, 2019)
Залізні метелики (Роман Любий, 2023)
Звичайний рашизм (Ігор Піддубний, 2022)
Згасаюче світло (Іван Орленко, 2023)
Земля блакитна, ніби апельсин (Ірина Цілик, 2020)
Зошит війни (Роман Любий, 2020)
Казка про коника (Уляна Осовська, Денис Страшний, 2021)
Капелани: Віра на війні (Олена Кривенко, 2023)
Кіборги. Герої не вмирають (Ахтем Сеітаблаєв, 2017)
Клітка для папуги, що говорить (Ірина Асонова, 2018)
Коли в Бучу прийшла весна (Міла Тешаєва, Маркус Ленц, 2022)
Концтабір “Ізоляція” (Сергій Іванов, 2020)
Корені (В’ячеслав Бігун, 2025)
Король Лір: як ми шукали любов під час війни (Дмитро Грешко, 2023)
Крим, як це було (Костянтин Кляцкін, 2016)
Куба & Аляска (Єгор Трояновський, 2025)
Люди зі сталі (Сергій Фоменко, 2024)
Ма (Марія Стоянова, 2017)
Мавка (Роман Сидоренко, 2023)
Мама (Тарас Ткаченко, 2021, серіал)
Маріуполь в огні (В’ячеслав Бігун, 2022)
Маріуполь. Невтрачена надія (Максим Литвинов, 2022)
Маріуполь. Сто ночей (Софія Мельник, 2023)
Маріуполь. Український форпост (Тарас Підгірняк, 2019)
Маріуполь. Хроніки пекла (Віктор Левчук, 2022)
Маріуполіс 2 (Мантас Кведаравічюс, 2022)
Медовий місяць (Жанна Озірна, 2024)
Ми були рекрутами (Любомир Левицький, 2024)
Ми, наші улюбленці та війна (Антон Птушкін, 2024)
Мирні люди (Оксана Карпович, 2024)
Мистецтво в країні війни (Олег Чорний та ін., 2022-23)
Міф (Леонід Кантер, Іван Ясній, 2018)
Найближчі до Бога (В’ячеслав Бігун, 2016)
Наші котики (Володимир Тихий, 2020)
Область Героїв (Артур Лерман, 2022)
Окупант. Війна і мир у телефоні російського солдата (Андрій Ігнатенко, Михайло Ткач, 2022)
Окупація (Альбіна Ковальова, 2022)
Остап (Тарас Дронь, 2016)
Остання зйомка (В’ячеслав Бігун, з 2023)
Підйомна сила (Олександр Стратієнко, 2024)
Пісні землі, що повільно горить (Ольга Журба, 2023)
Плюс (Богдан Романко, 2022)
Погані дороги (Наталія Ворожбит, 2020)
Позивний Бандерас (Заза Буадзе, 2018)
Полонені (Ольга Волинська, 2018)
Полонені. Сезон Мобіліzації (Богдан Вербицький, Надія Зуєва, Людмила Грицай, 2023)
Поміж тіней (Олександр Стеколенко, 2020)
Порцелянова війна (Станіслав Леонтьєв, Брендан Белломо, 2024)
Путлер капут! (Микита Лиськов, 2022)
Реал (Олег Сенцов, 2024)
Самоповернення в Крим (Анна Цигима, 2021)
Світанок (Владислав Каленський, 2023)
Сильна (Сніжана Потапчук, 2021)
Сильні духом (В’ячеслав Бігун, 2018)
Сімейний альбом (Марина Ткачук, 2024)
Сірі бджоли (Дмитро Мойсеєв, 2024)
Сміятися знову (Денис Замрій, 2022)
Снайпер. Білий ворон (Мар’ян Бушан, 2022)
Соловей співає (Леся Воронюк, Сергій Кримський, 2019)
Спадок (Євгенія Подобна, 2019)
Стрічка часу (Катерина Горностай, 2025)
Стрімголов (Марина Степанська, 2017)
Те, чого не має бути (Олександр Ледаговський, 2023)
Тихий терор (Єлизавета Татарінова, 2022)
Україна в огні 2 (з 2022)
Уламки (Артур Якубов, 2020)
Фантомний аспект (Олександр Ісаєнко, 2023)
Фортеця Маріуполь (Юлія Гонтарук, 2022, цикл)
Хаммер (Михайло Ухман, 2025)
Хоттабич та його команда (Сергій Лисенко, 2016)
Черкаси (Тимур Ященко, 2019)
Чоловік (Оксана Артеменко, 2017)
Школа №3 (Георг Жено, Єлизавета Сміт, 2017)
Шлях поколінь (Володимир Сидько, 2022)
Я не хотіла знімати фільм про війну (Надія Парфан, 2022)
Я померла в Ірпені (Анастасія Фалілеєва, 2024)
Явних проявів немає (Аліна Горлова, 2018)
2000 метрів до Андріївки (Мстислав Чернов, 2025)
20 днів у Маріуполі (Мстислав Чернов, 2023)