Чого росіяни безмежно бояться? Крім ЗСУ.
Правди в світі про те, ким вони є з точки зору морального, етичного, історичного, культурного виміру.
Автора цієї книги російські окупанти посмертно викопали та знищили. Він одним з перших побачив сутність російського імперіалізму та розказав про це світові.
Фердинанд Оссендовський може сміливо вважатися одним з прабатьків польської подорожньої репортажистики, одним із туристичних блогерів минулого, який мав дивовижний хист до мандрів та вкрай цікавих спостережень.
Народився у Литві, вчився в Україні та Петербурзі, знав 7 мов.
Тінь похмурого Сходу – це результати дослідження аж ніяк не таємничої «душі» росіян. Це включене спостереження за звичаями, побутом, уявленнями росіян як у центральній частині імперії, так і на її далекому сході.
Це моторошний текст про антигуманну спільноту. Який не публікувався від часу окупації Польщі й до проголошення незалежності.
Тільки-но погляньте на точність виразу думки: «Російський народ історично та фізіологічно подібний до народів Сходу, але перейняв від них найбільш похмурі та злочинні риси. Росіянам невластиві світлі сторони психології та моральності східних народів, оскільки такі вимагають волі та піднесеності духу».
Оссендовський говорить про росіян як загрозу християнській цивілізації, через ненависть, жагу до вбивств, насильством та сакралізацією (святістю) власного нігілізму.
Пізніше він напише книгу «Ленін: бог безбожників», вбачаючи в російському більшовизмі саме квазірелігію.
Один з батьків українського націоналізму, Дмитро Донцов, схоже інтерпретував російський більшовизм. Саме як природну російську здатність вірувати в Антихриста, перетворювати постаті вождів на справжні релігійні культи та живитися ірраціональними та потворними цінностями.
Оссендовський відмічає цю наповненість росіян жагою злочинів і (!) повною відмовою від добровільних змін у власному чи суспільному житті.
Рятувати їх мають «цивілізовані» народи, але тільки не вони самі.
Минають століття, а «хароші» росіяни не міняються.
Завдяки тривалому життю в різних частинах Московщини, Оссендовський побачив масову неосвіченість та алкоголізм, що йдуть в коктейлі з революційною агітацією та поборами на московську церкву, різноманітні практики чаклунства, всякого роду та ґатунку маніпуляціями, що є способами заробітку та обману як в містах, так і в селах.
Також його увагу не обійшла схильність росіян до віри в насильство, особлива любов до криміналу, злочинців та ватаг розбійників як професійний рід діяльності, а також підозра або відмова від доказової медицини, довіра магічним практикам, навіть таким, що призводять до смерті «пацієнтів».
Окрема тема свідчень Оссендовського щодо знущань над неповнолітніми дівчатами, з метою залучення їх до «відьомської» діяльності, шляхом провокування психічних розладів, посилення проявів епілепсії, а по факту – залучення до кримінальної діяльності.
Т.зв. «відьми» (з одною Оссендовський навіть сидів у тюрмі) – були професійними отруювачами, які могли за свою кар’єру звести зі світу не один десяток людей.
Парадокс полягав у тому, що був постійний попит на їхні послуги, але водночас, вбивство відьом не засуджувалося.
Окремий жах – це опис самосуду московських селян над тим, кого місцевий чаклун визначив як конокрада.
Одної підозри було достатньо аби розірвати живу людину, забити вилами і поставити стовп на місці умовного поховання.
Московський народ цілком спокійно сприймав вбивство людини або інший злочин і кару за нього як фатальну незворотність, приреченість. Саме тому ціна життя вкрай мала, як свого, так і чужого. Бо в ньому вкрай мало сенсу та змісту. Немає жодної відповідальності чи самоконтролю. Зате поширена культура масових бійок, кулачних боїв, які зрештою слугували засобом вирішення суперечок. Тобто масове насильство якраз і було (і є!) способом московського вирішення питань будь якого характеру.
Розум, раціональність, відповідальність – аж ніяк.
Опис ямщини, тодішньої системи перевезень в Сибіру, також цікавий та показовий.
Виявляється, що в грабуванні торгових караванів брали не тільки кримінальники, а й цілі села. Ямщики вчиняли каральні акції проти нападників та сіл, які їх підтримували.
Навіщо закон, якщо є ніж?
Самі ж ямщики не гребували грабувати багатих мандрівників, робили напади на пошту та чиновників, що перевозили кошти.
Тобто, злочин для них був поганим тільки тоді, коли не вони брали в ньому участь.
І від цієї цивілізації ми чекали здатності до перемовин? Поваги до закону?
Яким побачив Оссендовський Далекий Схід Росії?
Це оповідь про расизм росіян, які цілеспрямовано влаштовували полювання на заробітчан корейців та китайців, що поверталися з роботи у копальнях, портах, виробництвах або займалися пошуком мінералів, коренів женьшеню, полюванням.
Зрозуміло, що тодішня російська поліція прикривала вбивць іноземців за відсоток від награбованого, бо направду й сама не була проти такого легкого заробітку.
Аморальність узаконена, якщо за неї сплачено. Немає сумніву, що російську владу влаштовує правовий та моральний нігілізм.
Частина книги Оссендовського присвячена численним «святим», «блаженним» персонажам московської церкви, часто неосвіченим, але вправним аферистам. Вони заполонили провінцію Росії напередодні Першої Світової війни, а також салони палаців у столицях. Популярність їх була настільки велика, що попри очевидну абсурдність їхніх пророцтв, видінь та зцілень – вони здобували кошти та покровителів. Впливали на політичне життя. Яку роль в цьому грали російські спецслужби того часу? Прочитаєте, бо практично всі культи й навіть окремі їхні представники були під пильним контролем охранки.
Будьмо пильні, коли нам пропонують російську кримінальну культуру, сиріч шансон та романтику насильства, піраміду шінсу чи «харошіх», вигадують загадку або «велич» росіян.
Все це форми диверсій, які творить імперія, тоді й дотепер.
Станіслав Федорчук
