Живе слово професорки Зорислави Ромовської — з нагоди показу фільму «Зірка» (презентація відео виступу онлайн)
Машина їде крізь осіннє Закарпаття. Гори вдягаються у золото, небо привітно синіє. «Все здається ідеальним — Боже, яка краса!» Але машину зупиняють. Цінні година-друга втрачаються через ТЦК, яке в районі Міжгір’я «спілкується», вивізши в невідомому напрямі водія шанованої гості Срібної землі, залишивши її на самоті й невизначеності в машині. Гостя, якій нещодавно виповнилося 85, уже не може пересуватися сама — це, мабуть, найвідоміша українська вчена-юристка, яка свого часу написала проєкт «конституції приватного життя», тепер переживає його своєрідне застосування на собі. Її голос за дві години звучатиме спокійно, щиро, рідно. Вона говорить про Україну, про любов і гідність. Її слово — не лекція, а жива сповідь, молитва, народна філософія в дії.
«Українці — аристократи духу»: Зорислава Ромовська в Тячеві. Є події, які стаються раз у житті — і надовго лишаються у пам’яті. Такою стає зустріч у Тячеві в жовтні 2025-го, куди на запрошення завітала Зорислава Ромовська — Почесна професорка Львівського університету, Заслужений юрист України, авторка проєктів Сімейного й Цивільного кодексів, народна депутатка України (1998-2002). Про неї фільм «Зірка» найтитулованішого українського режисера В’ячеслав Бігуна, який того дня дивилися — кінопортрет Жінки, яка стала символом чесності, мудрості й сили духу.
Кіно, що світить — фільм «Зірка» не просто біографія. Це подорож у глибини гідності. Створений упродовж кількох років (2017-2023), він входить у серію документальних робіт В’ячеслава Бігуна, присвячених темі «Право і кіно». У центрі — образ жінки, яка своїм життям і вчинками доводить, що життя в праві може бути актом любові, а закон — не карою, а шляхом до людяності. Кожна сцена цієї стрічки — як фрагмент правди. І коли після перегляду в залі запановує тиша — це не порожнеча, а молитва вдячності. Цей момент стає особливим ще й тому, що перед глядачами постає сама героїня стрічки.
А далі — слово, на яке чекали. Професорка Ромовська виступила з промовою «Українці — аристократи духу», що перетворилася на духовну сповідь і філософську розмову.
«Ми — народ, який носить Бога в серці. І тому нас не можна перемогти…». Її промова була про те, що справжня аристократія не в крові, не в прізвищах і не в титулі. Аристократія духу — у вмінні любити себе, ближнього і Україну без гордині, без приниження, з повагою до життя. «Себе люби — і Бог поможе», — нагадує вона слова Шевченка.
У свої 85 років Ромовська говорить з переконливою ясністю й силою, що долають вік. Вона — не просто професорка, юристка з доробком за плечима. Вона — берегиня правди, котра поєднує у слові мудрість і громадянську мужність. Вона нагадує: українці — народ богоносець. Ми пройшли геноциди, каторги, вигнання, але не втратили серця. Бо маємо політ орла і серце голубки. Про це йдеться й в новій книзі авторки «Емоції війни».
Слово, що лікує. Професорка відома не лише як правниця, а й як укладачка добірок, уже перевиданих неодноразово — «Тарасові думи нам на щодень», «Мозаїка слова», «Українська народна філософія», «Кохання струни золоті», «Астральне тіло України», «Присуд смерті приймаю» та інших. Кожен присутній на зустрічі отримав книги в дарунок. У них — українська мова як моральний простір, як духовна територія. Її виступ у Тячеві — продовження цієї місії: слово, що лікує, що повертає в осердя власної ідентичності. Вона нагадує: «українське слово має силу очищення».
Організатори публікують відеозапис виступу Зорислави Ромовської — аби кожен, хто не був у залі, міг відчути силу слова (за посиланням: https://youtu.be/oqQuzgtnHoQ).
Подія у Тячеві — не просто зустріч із особистістю. Це — зустріч із мірилом: як можна бути вірною собі, Україні, Богові — і залишатись людиною, яку хочеться наслідувати. «Українці самі про себе часто кажуть: такі, сякі… А я кажу — ви, може, такі, але я — інша. І ми всі інші», каже вона. «Якби ти знав, як много важить слово, — цитує вона Франка. Одне сердечне, тепле слівце», не забуваймо казати добре слово — каже професорка. Слова здатні творити і руйнувати. Критикуймо вчинок — не людину. Підтримуйте дух через все: у слові, в одязі, у пісні, у їжі. Показуйте, чого ви варті, і розправляйте свої крила. Її «слово» цього вечора в Тячеві — саме таке: тепле, щире, цілюще.
Аристократи духу. «Франко назвав Шевченка аристократом духу. Але ж це може бути і звичайний селянин — якщо він чесний, совісний, якщо в його душі є гідність. Аристократ — це не про титул, це про честь», каже Зорислава Ромовська. Слухаєш її — і розумієш, наскільки тонко вона відчуває наш народ. Вона говорить не з кафедри, а з серця. І в цьому голосі — той спокій, якого так бракує сьогоднішньому світу, в її словах — мотивація, яка дає нам силу далі боротися за Україну як країну.
Українська народна філософія. «Франко першим сказав так — «українська народна філософія». Наші прислів’я, приказки, пісні — це не просто слова. Це філософія життя. Ми нею живемо, навіть коли не читаємо книжок.» Її промова — це ніби дотик до глибокої пам’яті, яку ми всі носимо в собі, навіть не усвідомлюючи. Вона пригадує Франка, Шевченка, говорить просто, але за її словами — віки українського болю і сили.
Символізм. «Той, хто втратив сина на війні, не скаже поганого слова про Бога», — каже вона. У залі це засвідчує Іван Куцин: його син, легендарний Олег Куцин з Тячева, поклав життя на Україну й надихнув тисячі стати зі зброєю на її захист. Невдовзі вони покладуть квіти до пам’ятної плити січовикам, розстріляним гортистами й скинутим у Тису в Тячеві. Зорислава Ромовська — родичка дружини Романа Шухевича, одного з перших командирів Карпатської Січі, а Іван Куцин — батько сучасного командира Карпатської Січі.
«Я був багатий, бо мав я маму», наводить вона далі слова поета Миколи Томенка. «Я багатий. Чому? Тому що я маю маму, я маю батьківщину, я маю рідну землю». А мама — це родина, це Батьківщина, це земля, що тримає нас живими», додає професорка.
Українці — нація любові й краси. Є така думка Сергія Кримського: «Українці — нація любові». Це правда: українці люблять ближнього, квітку, усе, що їх оточує. Вони мають власний «код краси». Українці мають сильне почуття естетики та небайдужість до навколишнього. Приклад: білий одяг і хусточки жінок на півдні України чи то зразковий одяг на Гуцульщині. Інтелігентні люди поважають чистоту, порядок і красу, навіть у побуті. Одяг, взуття, вишивки, чоловічі сардаки — усе це елементи народного аристократизму. Бажання краси і гордість за своє — риса українського народу.
Для жінок її виступ став особливим знаком. У світі, де жінка часто змушена виборювати право бути собою, Зорислава Василівна показує іншу формулу сили — не через боротьбу проти когось, а через любов, мудрість і творення. «Жінка не мусить ставати чоловіком, аби бути сильною. Вона — джерело. З неї починається людяність».
Іван Марчук, Герой України, відомий художник, каже: «Немає в світі країни, де на один квадратний метр народжується стільки талантів, скільки в Україні». «Подивіться на Косівський базар», додає Ромовська, яка там народилася, — «вишивки, різьба, ткацтво. Кожен прагне зробити краще. Це дух змагальності, любові до краси».
Українці — носії свободи, миротворці, патріоти, глибоко прив’язані до своєї землі.
Жертовність та прагнення свободи, зв’язок з рідною землею. Нині молодь іде на фронт, знаючи, що може не повернутися. Історії матерів, які проводжають синів, показують величезну жертовність заради свободи. Жіноцтво теж демонструє неймовірну відданість — коло хворої дитини, чоловіка чи батьків. Вони присвячують себе дорогим людям до останнього подиху. Українці — народ патріотів, органічно зв’язаний зі своєю землею. Рідна земля має величезне значення.
Ромовська та Куцин
Прагнення свободи — засада українського духу. Ліна Костенко каже: «Я вирвуся, хоч лапу відгризу». Бажання свободи будь-якою ціною — українська риса. Навіть у складні часи, під час колективізації, українці проявляли дух свободи. Ми бачимо його нині на фронті: молодь іде добровольцями — заради незалежності України.
У день, коли в Тячеві показували фільм «Зірка» — історію про жіночу долю, що не згасає навіть у темні часи, — слово Зорислави Ромовської стало своєрідним темпом цього світла. Воно торкнулося кожного в залі — як ніжне нагадування, що жіночий дух — це теж частина великої сили України.
Відео слова «Українці — аристократи духу», виголошеного після показу фільму В’ячеслава Бігуна «Зірка», уже доступне онлайн: youtu.be/oqQuzgtnHoQ . Такі слова мають звучати — щоб іти далі, з серця в серце.
