Український степ манить своїми пахощами. Особливо влітку, коли у повітрі змішуються запахи сонця, трав та легкого морського бризу. Степова Херсонщина заколисує своїх гостей і коли потрапляєш в її обійми, здається, зупиняється час. Однак, не варто забувати й «іншу» Херсонщину – край праведного українського гніву, край справедливих мозолистих рук, що плуга змінили на шаблю. Край гордих матерів, мудрих батьків та відданих дітей – борців за справедливість, борців за незалежність.
Історія саме такої Херсонщини рівними рядками лягла на папір у книзі Юрка Степового «Отаман Степової дивізії», яка 2021 року побачила світ у київському видавництві «Українська видавнича справа». Під однією обкладинкою тут представлені два твори Юрка Степового про повстанського отамана Блакитного (Костя Пестушка) та його бойових побратимів, а також про легендарну розвідницю Віру Бабенко. Доповненням є наукові розвідки Романа Коваля про повстанців та спогади Юрія Магалевського й Івана Горішнього про Віру Бабенко, яку вони знали особисто.
Під творчим псевдонімом «Юрко Степовий» свої книги писав Федір Пестушко – рідний брат отамана Блакитного. І це відчувається по тексту книги, бо лише рідна людина змогла б так подати внутрішній світ отамана, його переживання, його громи й блискавиці, його мудрість та жертовність. Так, звичайно, це не історичні дослідження й мають тексти Степового деякі фактологічні неточності. Та хіба це тут головне? Хіба ми обговорюємо монографічне дослідження, а чи мова йде перш за все за документ епохи? Так, саме документ, тієї епохи, що породила новітніх лицарів. І «Зв’язкова Віра», і «В Херсонських степах» побачили світ вперше на еміграції, 1947-го року, в Мюнхені. Тоді у ледь-ледь повоєнній Європі в черговий раз замирювалися з росіянами, в черговий раз замислювалися, а що то є Україна? Лише частинка загальновживаного у західному світі «Раша»? Своє місце у цьому ледь-ледь світі шукали й тисячі Ді-Пі (переміщених осіб). І книги, подібні до творів Юрка Степового, давали чітку відповідь на ці пошуки й розмисли: Україна – це зовсім не «Раша», а українські землі окуповані російськими більшовицькими імперіалістами. Українці ж боролися з цією окупацією, не зважаючи на обставини та чергові зради «союзників», зокрема й європейських.
Головний герой творів Степового – отаман Степової дивізії Блакитний – Кость Пестушко. Молодий хлопець з села Ганнівка сучасного Олександрійського району на Кропивниччині. Учасник Першої світової, військовик армії Української Держави та Армії УНР. Не байдужий до боротьби за Україну і тоді, коли українські регулярні війська та уряд перебували за Збручем. Харизматичний взірець для своїх бійців, організатор повстанської дивізії і перший рубака в бою на своїй тачанці. Був серед бійців, не ховався за спинами. Загинув у бою. Коротка, лаконічна біографія довжиною лише 23 роки. Та роки-десятиліття безсмертя.
Рівною в боротьбі була Віра Бабенко, легендарна зв’язкова українських повстанців, яка долала тисячі кілометрів коли того вимагала справа. Ще більш «лаконічне» життя. 19 років. І символізм незламності українки-героїні. Яка не зраджує присяги, яка на страту йде та не вимолює пощади.
Силуети українських героїв, якими просякнута книга «Отаман Степової дивізії», яскраво засвідчують, що степовики в добу зриву – не гречкосії, не свинопаси. І як би не тиснув російський окупант, ні сто років тому, ні зараз – Херсонщина не здасться. Херсонщина своїм степовим вітром змете рашистську примару, бо у подиху тім краю – тисячі шабель та багнетів Степової дивізії. І озвуться степи закликом отамана Блакитного: «За нашу кров! За нашу честь! За кривди нашого народу!».
Наша біда, що колективні «ми» не хочемо знати нашої історії. Історії звитяги й боротьби. Історії трагедії та знищення нашого народу. Історії героїзму, яка примушує твердо дивитися у майбутнє й приймати виважені рішення, без вагань і думок «какая разніца». Біда наших ворогів, що вони нашу історію сприймають лише як «вигадку нацистів» і не вивчають її наслідки для себе. Вони не розуміють, що Україна – це не лише територія. Це «мертві, живі й ненароджені». І їм нас не здолати.
Книга «Отаман Степової дивізії» написана напрочуд легкою мовою. Сюжетна лінія динамічна й захоплююча, а діалоги в книзі логічні й не перевантажують текст. В ідеалі, ця книга має бути в кожній шкільній бібліотеці. В сучасних реаліях я би порекомендував її українським бійцям (непогано аби знайшовся благодійник для купівлі книг). Знаю, що наші захисники читають книги за можливості, коли дозволяє ситуація. А особливо важливо це – на південному напрямку, на шляху до Херсона, Мелітополя й Бердянська.
І нехай у когось до сих пір Херсонщина асоціюється з соковитими кавунами й запашними динями, для мене ж вона – край повстанців із Степової дивізії, край, де росіяни знаходять свою смерть та забуття. Як 100 років тому, так і зараз.
Юрій Щур
