“Сніданок у Галереї” під такою назвою відбувся захід у Гайльбронн, на якому Олена Хаваліц, одна з біженців Маріуполя, розповіла про життя в окупації, волонтерську діяльність, перебування у Німеччині.
“Галерія К55” уже вдруге в рамках виставки «Арт- Форум-2 – мистецтво — це дім» надає можливість українцям показати свої роботи у цьому затишному приміщенні. Перший раз було надано можливість показати свої полотна тим художникам, які на сьогодні є біженцями в результаті нападу росії на Україну, вдруге – тим, хто залишився на батьківщині.
Працівники галереї розширюють сфери спілкування з українцями. Цього разу за столом на сніданок зібралися українці і німецькі друзі щоб почути історію Олени Хаваліц, однієї з біженців Маріуполя.
Кірстін Бруннер, друга голова спільноти митців Гайльброна щиро привітала присутніх на заході, який вела Ангелика Харт, акторка, автор проєкту “Майстерня оповідань”.
Жінка напочатку читала першу промову Олени в Німеччині. Потім розповідала дещо з її біографії — активне життя в Маріуполі, знайомство з чоловіком, участь в благодійних проєктах, здобуття вищої освіти. Останнім місцем роботи була служба безпеки Маріупольського торговельного порту.
Потім Пані Харт проводила інтерв’ю з Оленою, яке супроводжувалося фотознімками. На них ми бачили період захоплення рашистами міста Маріуполь, драматичні події – бомбування оперного театру, чули повну болю розповідь про загиблих азовців, які показали один з прикладів жертовного героїзму, які віддали своє життя за свободу і незалежність України, про створення проєкту “Дочекаюся”, через який постійно надається допомога захисникам. Про активну позицію з перших днів перебування на німецькій землі, проведення мітингів, збір коштів для військових, забезпечення необхідним обладнанням.
Всіх присутніх схвилювали зворушливі розповіді героїні зустрічі про вінчання з чоловіком Романом під час війни за сприяння телебачення, про батька Миколу, який залишився у рідному місті і сьогодні боронить його від ворога.
Запитання із залу про нео-нациський батальйон Азова не застав пані Олену зненацька. Розуміючи вплив російської дезінформації відповідь була достойною з прикладом того, що росіяни можуть розстріляти навіть за те, що жінка у вишитій сукні, як сьогодні вбрана сама.
Місцева українка, Анастасія Козак, пояснила панові Ренч, голові “Спілки Митців Гайльбронну”, який поставив це запитання:
-Українці будують та захищають свою власну державу, збагачують культуру, плекають свою мову та спадщину. Український націоналіст не посягає на сусідні території.
Путін, як російський націоналіст, імперіаліст за прикладом царя Петра І є фашистом та шовіністом.
Путін, як Гітлер, вважає, що його народ стоїть вище над іншими народами, тому нищить їхню мову культуру та історію.
Російський царат 400 років забороняв та нищив українську мову, палили Біблії, молитовники та шкільні підручники. Такий сценарій і сьогодення. Там, де ступала нога росіянина, там повторювалася історія з нищенням української культури.
Сніданок проходив із музикальним супроводом — співачкою Анною Доблер та скрипалем Заміром Закиєвом, які виконували німецькі та українські твори.
Слухаючи динамічну розповідь пані Олени, роздумувала про те, як багато очевидців зненависної війни про жорстоких агресорів, які стануть приводом для написання віршів, поем, оповідань, повістей, романів. Власне, цим зараз займаються письменники, відтворюючи сьогодення. Не минаю цієї теми і я.
Віра Марущак,
письменник, журналіст.
