Проєкт “Ше.Fest мандрує країною” завершив своє коло українськими містами. Це була перша спроба привезти шматочок фестивалю глядачам, не знайомим з його атмосферою.
Фестивальні заходи відбулися в чотирьох містах — Ірпені, Броварях (саме так, адже організатори наголошують, що автентична назва міста — Броварі), Одесі та Первомайську Миколаївської області.
У мандрівних концертах були задіяні й постійні учасники фестивалю (“Шпилясті кобзарі”, Віталій Кобзар, Сашко Лірник, вокальний дует народних артисток України “Тельнюк: Сестри” із шевченківською програмою “Тельнюк: Наш Шевченко”), і ті, хто ще не бував на головній події в Моринцях, але мають “шефестівський” дух у своїй творчості — такими друзями фестивалю можна назвати режисерку Ольгу Анненко, Братів Капранових.
Кожне місто по-своєму зустріло проєкт, але всі — тепло. І кожне з них здивувало. Особливо приємна була організаторам реакція глядачів з південноукраїнських міст, де шевченківські заходи зібрали багато людей. А найбільше порадувало відвідуваністю невелике містечко Первомайськ, що стало фінальним пунктом мандрівки.
Проєкт став унікальною платформою для народження вистави, яка створювалася просто під час заходів. Режисерка і драматургиня Ольга Анненко написала п’єсу “Шевченко. Остання любов” про історію стосунків Тараса Шевченка і Марка Вовчка. В Ірпені та Броварях актори здійснили перші читки п’єси, в Одесі відбулася так звана “перформативна читка” (вже з декораціями, але ще зі сценаріями в руках), а в Первомайську — передпрем’єрний показ. Сама ж прем’єра відбудеться в Моринцях 21 серпня, під час фестивалю.
Ольга Анненко, режисерка:
— Цього року мені і моїй невеликій, але потужній творчій команді (Меланія Волотовська, Остап Дзядек, В’ячеслав Махлай) пощастило взяти участь у масштабному проекті, присвяченому Кобзареві, і разом з командою Ше.Fest’у відвідати 4 міста зі своєю виставою “Шевченко. Остання любов”, яку тепло прийняли в Ірпені, Броварях, Одесі та Первомайську. Головним завданням, яке я поставила собі ще до початку написання п’єси – познайомити глядачів з моїм, особистим Шевченко, яким я бачу його: чуйним, щирим, талановитим та закоханим. І отримуючи відгуки після вистави, я чую слова гостей фестивалю і часто мені кажуть: саме таким і ми його уявляємо! Отже, він у нас спільний, загальноукраїнський, як і наша загальноукраїнська доля.
Єлизавета Красніченка, координаторка театральної сцени:
— Вперше в історії нашого фестивалю ми змогли втілити унікальну річ — поставити виставу. Ця ідея із Ольгою Анненко у нас виникла два роки тому. Ольга взялася до роботи ще тоді, коли ми навіть не думали, що помандруємо країною. Але розпочався карантин і ми перенесли фестиваль. Тож була п’єса, були підібрані актори і режисерка була готова зробити цю роботу, як тільки нам дадуть відмашку про те, що нас підтримує УКФ і ми можемо розпочинати промо-івенти в інших містах. Вистава вийшла якісна, глибока, професійна. Особисто я дуже чекала нашої поїздки із Ше.Fest’ом в Первомайськ, адже звідти родом і мені було цінно привезти на малу батьківщину найрідніший фестиваль — Ше.Fest, бо Шевченко — це любов.
Олександр Висоцький, режисер фестивалю:
— Спочатку я не розумів який сенс у цьому піар-турі, коли часу на підготовку обмаль, а курортний сезон майже не дає шансів організувати глядачів. Але коли я побачив усі чотири міста, коли відчув, що проект стає повноцінним і під нашими ногами сама собою виростає дорога, то моє ставлення змінилося на 180 градусів. Тепер я знаю, що про наш фестиваль треба розказувати людям по всій країні, і чим далі від Києва ми їдемо, тим більше вдячних глядачів і друзів знаходимо. Я навіть шкодую, що наші мандри закінчилися…
Переконаний, що Ше.Fest треба везти саме в ті регіони і міста, де громадам не вистачає класного українського культурного продукту. Я би і на прифронтову територію поїхав, і на південь Одещини, і на Харківщину, і всюди, де цього потребують найбільше. Тому подібний тур містами ми будемо планувати на наступний рік обов’язково.
Круто, що завдяки проекту тема Шевченка порушується не традиційно 9-10 березня, а серед літа. Тільки заради цього неочікуваного ефекту варто було їхати. Бо навіть цей факт руйнує стереотип про місце Григоровича в нашому житті.
Юлія Капшученко-Шумейко, засновниця фестивалю:
— Ось і завершилася наша мандрівка містами. Це був дуже цінний досвід. Адже в кожному місті своя атмосфера і єдиного рішення у проведенні заходів не було. Тому ми дуже підлаштовувались і трансформувались у кожному місті. Це важко, але основне для нас — розказати про Ше.Fest і запросити в Моринці. І нам це вдалося. Найцінніше — це знаходити “своїх” людей в інших містах. У Превомайську ми зустріли волонтера з шевченківським серцем, який допомагав нам цілий день, і ми одразу відчули в ньому щирого друга. Чекаємо, щоб він зі своєю дівчиною приїхав у Моринці. Таких людей насправді багато, і саме заради них особливо варто створювати подібні події.
“Ше.Fest мандрує країною” відбувся напередодні головної події і зіграли роль анонсів фестивалю. Тепер організатори чекатимуть на глядачів у Моринцях, де буде сконцентрована неймовірна кількість українських митців.
Події відбуваються за підтримки Українського культурного фонду. Організатор – ВГО “Молодий Народний Рух”. Партнер проєкту – Благодійний фонд “МХП-Громаді”.
Всі фото до цієї статті зроблені у місті Первомайськ.
