Юрій Щур
Запорізький січовий колегіум на освітянській ниві працює вже 30 років. За цей час отримав славу найбільш патріотичного навчального закладу у, будемо відверті, значною мірою русифікованому місті. Звичайно, це плід роботи цілого колективу, очолюваного просвітянкою Валентиною Єршовою. Саме на запрошення останньої кілька років поспіль ми проводили в колегіумі лекції, які були присвячені різноманітним аспектам історії України. Значна увага була приділена саме ХХ століттю, зокрема – історії боротьби за незалежність України. У першу чергу – на території сучасної Запорізької області.
На початку минулого навчального року було прийнято рішення всі ці лекції, разом із іншими важливими темами, об’єднати під спільним знаменником шкільного спецкурсу для учнів 10-11-х класів. Таким чином розпочато вивчення курсу «Історія української державності: Запорізький вимір», мета якого полягає, перш за все, у формуванні в учнів системи знань про історію українського державотворення загалом та його регіональний, запорізький, вимір. Нам важливо розширити уявлення щодо процесів державотворення новітніх часів через усвідомлення інтегрованості земель Запорожжя до загальноукраїнських процесів. Простіше кажучи, державотворення та націоналізм – це не «десь там», а саме тут. Віддавна й до сьогодні.
Курс «Історія української державності: Запорізький вимір» розподілений на дві рівні за навчальним навантаженням частини й складається з двох частин. Перша – розрахована на вивчення учнями 10-х класів й охоплює період від Української революції 1917-1921 рр. до проголошення відновлення незалежності України у 1991 р. Друга ж розрахована на учнів 11-х класів й охоплює події від становлення модерної української державності 1991 р. до подій повномасштабного вторгнення Росії, яке відбулося 24 лютого 2022 р. (включно із історією оборони Запорізької області).
Паралельно з читанням курсу, розпочалася робота із підготовки навчального посібника до спецкурсу, перша частина якого зрештою побачила світ на початку літа 2022 р. Цей посібник підготовлений для учнів 10-х класів і складається з 4 частин, кожна з яких відповідає смисловому наповненню першої частини спеціального курсу, а також додатків, які ознайомлять учнів із окремими постатями українського державотворення, які пов’язані із Запорізькою областю.
Ми не будемо зараз передавати увесь зміст лекційного курсу, представленого у посібнику. Частина матеріалів вже знайшла своє місце на шпальтах «Шляху Перемоги», увійшла до фахових статей та монографічних досліджень. Зауважимо лише, що курс для 10-класників розбитий на наступні 6 частин: Запоріжжя й традиції українського державотворення; Українське державотворення доби Революції 1917-21 рр. на Запоріжжі; Запорізькі землі міжвоєнного періоду; Друга світова та намагання відродити державність; Запоріжці й спротив радянській системі у 1960-1970-х рр.; Запоріжжя та проголошення незалежності України 1991 р.
У додатках подані біографічні довідки про генерал-поручника Армії УНР Олександра Вишнівського, генерал-хорунжого Армії УНР Марка Безручка, філософа й ідеолога українського націоналізму Дмитра Донцова, полковника Армії УНР Василя Проходу, вченого-ботаніка й біолога Гаврила Гордієнка й інших учасників Української революції, які народилися на території сучасної Запорізької області, або ж діяли тут.
Згадано й про будівничих відновленої Української держави, проголошеної Актом 30 червня 1941 року, які через членів Похідних груп ОУН (р) створювали мережу підпілля на Запоріжжі. Зокрема, про члена Запорізького обласного Проводу Пилипа Мороза та керівника Юнацтва ОУН села Вознесенка Мелітопольського району Юрія Курила.
Зараз триває робота над другою частиною посібника.
Тепер же надамо відповідь на два питання, які містяться у назві статті.
Отже, чому? Тому, що шкільний курс історії майже повністю вихолощено від регіональних аспектів проблем модерного державотворення. Саме державотворення вивчається в загальних рисах, а що вже говорити про регіони. Отже, складається враження, що Українська революція – це Центральна Рада, Крути, Злука. А в регіональному аспекті – в кращому випадку, і то чи в кращому-таки – згадають за Махна (на Запоріжжі). Все.
Подібною є ситуація й з українським визвольним рухом. Добре, що вже, ледь не з пелюшок, діти в Україні знають, що «батько наш Бандера». Але чи розуміють вони насправді хто ж такий Бандера? Чи знають, що крім Романа Шухевича, командиром УПА був ще й Василь Кук? Той, хто очолював боротьбу за незалежність на величезному просторі південноукраїнських земель. Включно з Донеччиною й Луганщиною, не кажучи вже про Дніпро, Запоріжжя, Херсон та Одесу. І куди ж таки без Криму, де також діяла ОУН. Що українські націоналісти – це не хтось-там-на-заході, а це сусід у під’їзді, який боровся з совєтами й нацистами. А потім «піднімав червону калину», коли ще це не було мейнстрімом.
На превеликий жаль, ні. Шкільна програма містить згадки про певні аспекти українського визвольного руху. Але не про регіональні особливості. І все це в умовах тотального явища недостатньої кількості годин на опанування матеріалу.
Навіщо? Якщо ми не вивчатимемо свою історію, нам її будуть розказувати окупанти. Якщо ми не будемо знати й поважати своїх героїв, нас будуть примушувати «чтіть» їхніх: від Алєксандра Нєвскаго до Матароли Данєцкаго. Зрештою, події сучасної війни, а більше – після повномасштабного вторгнення, яскраво це підтверджують. І підручники з Московщини, і вчителі московодумаючі. І повне нищення всього українського. І духовно, і фізично.
Учні старших класів – майбутнє України в короткотерміновій перспективі. Аксіоматично, що майбутнє держави будуватимуть ті, що поважають її минуле. Наше завдання – вказати орієнтири на цьому шляху. Подібні ж курси, на нашу думку, мають бути надбанням не лише одного навчального закладу, а інтегрованими в загальноосвітній процес по усій Україні. Переконаний, це допоможе подолати наслідки тієї диверсії, яку вчинив чинуша-герострат, скасувавши шкільний курс «Історії рідного краю» для 7-11 класів.
