Фото: Nastya Telikova
Українська письменниця Вікторія Амеліна, яка зазнала поранень внаслідок російського ракетного удару по центру Краматорська Донецької області, померла в лікарні 1 липня. Їй було 37 років.
Попрощатися з письменницею можна буде 4 і 5 липня, у Києві та Львові, повідомили у громадській організації Український ПЕН, до якої входила Вікторія.
Прощання у Києві — 4 липня о 12:00 в Михайлівському золотоверхому соборі.
У Львові — 5 липня о 15:00 у Гарнізонному храмі Святих Апостолів Петра і Павла.
Поховання — того ж дня о 16:00 на Личаківському цвинтарі Львова.
Усіх, хто хотів би їхати з Києва на прощання та поховання до Львова, просять до кінця дня 2 липня заповнити онлайн-форму. Автобус вирушатиме з Києва 5 липня о 6:00, повернення зі Львова до столиці — 6 липня, виїзд о 9:00.
27 червня Амеліна була у Краматорську разом з делегацією колумбійських журналістів і письменників. Коли вони вечеряли у піцерії Ria Lounge у середмісті, у заклад влучила російська ракета. Внаслідок удару 13 людей загинули, 60 дістали поранень.
1 липня Вікторія померла в лікарні у Дніпрі. В останні дні життя поруч з нею були рідні та друзі.
У ПЕН-клубі зазначили, що Вікторія Амеліна була не лише письменницею, а й документувала російські воєнні злочини.
«З літа 2022-го вона приєдналася до правозахисної організації Truth Hounds. Вікторія разом із командою працювала як документаторка воєнних злочинів на деокупованих територіях на сході, півдні та півночі України, зокрема у Капитолівці на Ізюмщині, де знайшла щоденник убитого росіянами письменника Володимира Вакуленка», — згадують в організації.
Амеліна була першою за час повномасштабного вторгнення резиденткою будинку «Слово» — проєкту Харківського літературного музею.
«Минулого червня вона приїхала до Харкова і вирішила, що почне писати тут свою нову книгу: «Дуже страшно за вас. Але я ж до вас дуже хочу. Ну і я б дуже хотіла переночувати у Слові, якщо це можливо». Звісно, було можливо. Так Віка почала приїжджати до Харкова, зупинялась у будинку «Слово», якщо одразу не їхала до Ізюма, Словʼянська або Краматорська», — зазначають у музеї.
24 вересня Вікторія повідомила, що отримала записи письменника Володимира Вакуленка, вбитого російськими військовими під час окупації Ізюмщини, а двома днями пізніше привезла його до Харкова. «Вони з землі й трохи вологі. Я в шоці, що з ними робити», — писала вона співробітникам Літмузею.
«21 березня, у Міжнародний день поезії, ми провели наші традиційні «Читання на драбині», які присвятили Володимиру Вакуленку. Віка виступала першою. Читала свої вірші й жартувала, що її треба евакуювати в Харків. Перед своєю останньою поїздкою до Краматорська Віка заїжджала до Харкова. Тому що любила Харків, тому що хотіла зустрічатись з тими, кого любила і хто любив її», — додають у музеї.
1 липня, коли Амеліна пішла з життя, був і днем народження Володимира Вакуленка.
Журналістка Мирослава Барчук згадує Вікторію Амеліну: «Найніжніша і найтепліша. Любляча. Співчутлива і безперервно включена в людські долі, драми, переживання, досвід, міста і місцевості. Людина, яка відразу ставала рідною».
«Кілька разів протягом життя поверталась в Україну з еміграції. З Канади. Потім з Америки. 26 лютого 2022 року, коли через західний кордон України тікали від війни тисячі людей, вона перетнула його зі зворотного боку, повернулася додому. Через «важливість буття з усіма», — пише Барчук у Facebook.
Увечері 23 червня журналістка і письменниця зустрілися на «Книжковому арсеналі».
«Ходили від події до події, щасливо обіймались з друзями. Зустріли Алекса Заклецького із фотоапаратом, і Віка сказала: «А зроби нам фото!» Ми вибрали гарне світло, тло, і тепер я маю останнє красиве фото з Вікою. Потім ми, втомлені, вийшли з брами «Мистецького арсеналу». Вона розповіла, що їде у Краматорськ з колумбійськими письменниками і журналістами. Я не сказала їй: «Може не їдь?» Мені не спало на думку зупинити людину, яка бувала у прифронтових містах десятки разів», — додає Мирослава Барчук.
Вікторія Амеліна народилася у 1986 році у Львові. У шкільні роки переїхала з батьком до Канади, однак невдовзі вирішила повернутися в Україну. Здобула ступінь магістра комп’ютерних технологій, 10 років працювала у міжнародних технологічних компаніях, однак обрала письменництво.
Амеліну знають за книжками «Синдром листопаду, або Homo Compatiens», «Хтось, або Водяне Серце», «Дім для Дома» тощо. Її твори публікувалися в перекладах польською, чеською, німецькою, нідерландською, англійською мовами.
Фото зі сторінки Вікторії Амеліної у Facebook
Останнім часом працювала над своєю першою нон-фікшн книжкою англійською мовою «War and Justice Diary: Looking at Women Looking at War», що незабаром має вийти друком за кордоном. У цій книжці йдеться про українських жінок, які документують воєнні злочини.
Вікторія Амеліна неодноразово отримувала літературні премії, у 2021 році заснувала «Нью-Йоркський літературний фестиваль», що проходив у селищі Нью-Йорк Бахмутського району Донецької області.
Привезений Амеліною щоденник Володимира Вакуленка, доповнений його віршами, готують до публікації. Письменниця була переконана: те, що Вакуленку вдалося зберегти записи, є своєрідною перемогою для нього самого. «Він зумів передати нам свої слова, хоча не було ні зв’язку, ні електрики», — казала вона в етері програми «ЛітМузей про Музей».
«Інша найважливіша цитата зі щоденника говорить про те, що важливо, ким ти в усьому цьому залишаєшся. Щоденник — не про лють, мені здається. Він про віру у перемогу, спокій і про те, що важливо залишатися собою в цих обставинах», — говорила Амеліна.
Джерело: mediaport
