Слова, винесені в заголовок, з вірою в серці про щасливу Україну, оптимістично казав своєму читачеві славної пам’яті Степан Вовканич, львівський учений зі світовим ім’ям. Доктор економічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, член-кореспондент Української Академії інформатики, член Папської Академії соціальних наук (Ватикан)… Будучи водночас соціологом, політологом і економістом, він присвятив свої праці і наболілим питанням української ідеї та становленню свідомої і державотворчої української нації.
Уважно перечитую творчі статті Степана Вовканича. Який глибинний підтекст – у його текстах! Щоб зрозуміти моє твердження, треба хоча б погортати ці надважливі матеріали ученого. А це понад 500 наукових і науково-публіцистичних праць, які пан Степан систематично публікував на шпальтах періодичних та наукових видань. Залишити їх без уваги українців – це свого роду зло, адже таку багатющу творчу спадщину має не кожен науковець.
Відродивши в душі cократівський вислів “Є лиш одне благо – знання. І лиш одне зло – невігластво” дружина Степана Вовканича – пані Зоряна, його вірний друг і однодумець, за фахом теж науковець, компетентно, з величезною любов’ю підготувала і уклала дві збірки томів його праць під назвою “Публіцистика”, видані у львівському видавництві “Сполом”. Вона зробила, здавалось би, неймовірне – максимум того, що можна було зібрати, систематизувати у розділи (по роках), оформити книжку цінними архівними фотоілюстраціями і документами, зокрема, як Папа Римський Іван Павло ІІ вручає Степанові Вовканичу диплом і нагрудний знак дійсного члена Папської Академії соціальних наук (Ватикан, 1994 р.); виступ ученого як депутата на сесії Львівської обласної ради (1992 р.); фото з дружиною Зоряною, синами Любомиром та Андрієм і пастором зі Швеції Ріхардом Седергреном (травень, 1995 р.); родинні світлини та багато інших. А народився Степан Вовканич в с. Мшанець Старосамбірського району на Львівщині, де гордяться своїм земляком. Перед очима проминає багатогранне і яскраве життя відомого науковця та справжнього патріота рідної землі. Роки як мить… А п’ятдесят літ – у полоні науки…
На знак глибокої шани і подяки професорові Степану Вовканичу за велику науку до випуску цього видання з ентузіазмом долучився доктор економічних наук, Перший заступник Голови Правління АКБ “Індустріалбанк”, Перший віце-президент Асоціації Українських Банків, суддя Третейського суду при АУБ Віталій Романчукевич, за що йому щира подяка від дружини ученого.
Перший і другий томи праць Степана Вовканича називаються “Українська національна ідея та основи державотворення”, проте до першого тому увійшли статті та інтерв’ю, опубліковані в різноманітних виданнях у 1990-2009 роках. А у другому – зібрані статті подвижника української національної ідеї як основи державотворення у сучасних умовах, написані і надруковані у 2010-2019 роках.
Досягти таких результатів в науці й громадсько-просвітницькій роботі допомагали ученому цілеспрямованість і наполегливість. А також те, що свій життєвий шлях він вибудовував за чітко окресленими орієнтирами. Прочитайте його виступ “Навчитися працювати… Щоб бути собою” і багато почерпнете для себе. Можна увесь час відзначати індивідуальність та велику працездатність науковця… Однак варто враховувати і ту велику моральну підтримку близької людини – пані Зоряни, яка завжди розуміла чоловіка та допомагала у його повсякденній напруженій діяльності.
Без перебільшення, кожна стаття пана Степана – особлива, цікава з погляду і минулого, і сучасного, заставляє переосмислити свої думки. Ось що писав він читачеві: “Щасливий той народ, який у всі часи багатий особистостями, що їх можна назвати інтелігентами, справжньою духовно-інтелектуальною елітою нації та вміє їх шанувати”.
Або як вам такі думки ученого: “Моральний обов’язок владних структур України, всієї української інтелігенції полягає в наданні всебічної допомоги східній “діаспорі” в налагодженні її етнокультурного розвитку”; “Мова – не предмет торгу, а основа нашого національного, значить державницького життя, без якого “ми не ми” і “я не я”; “Треба, нарешті, опиратися на національні інтереси, національну безпеку, національний модус у формуванні засад головних напрямів внутрішньої та зовнішньої політики України як держави українського народу”; “Інформаційне суспільство відкриє колосальні можливості для подальшого розвитку усіх, хто належно оцінить не лише силу знань, інтелекту та інформації, а й силу волі нації; “Нам нікуди виїжджати: втрата українськості, питомої мови, обітованої землі – смерть для нації”; “Ми ніколи не палали агресією ні до ближніх, ні до далеких сусідів, але нині готові в ім’я захисту Вітчизни, її свободи покласти душу й тіло”?! І таких висловлювань – чимало, які пронизують душу…
Переднє слово Степана Гелея (до І тому) і доктора Франка Сисина (Торонто, Канада) (до ІІ тому) знайомлять нас з колом наукових зацікавлень професора, його уявленням про найскладніші суспільно-політичні процеси на шляху до Незалежності України. Українська національна ідея, якій пан Степан присвятив свій письменницький талант, вплетена у його тексти і розвивається в них.
А коли один з журналістів свого часу запитав пана Степана, коли в суспільстві настане визначеність, той відповів: “Коли будемо мати власного “Апостола правди й науки”, про якого мріяв Тарас Шевченко”. Про це мріяв і українець, патріот, учений, громадський діяч Степан Вовканич.
Зоряна Нагірняк
