До Дня українського кіно В’ячеслав Бігун презентував друге видання меморіального видання про медійників і кінематографістів на щиті «Місія: Свобода України»
До Дня українського кіно 15 вересня 2025 року відбулася презентація другого видання книги «Місія: Свобода України. Остання зйомка серця – медійники і кінематографісти на щиті», яка стає не просто виданням, а культурним актом протидії забуттю.
Подія відбулася у місті Тячеві, звідки родом кінематографіст і медійник В’ячеслав Бігун, бо саме тут автор пообіцяв оприлюднити друге видання (перше вийшло до Дня журналіста), розширивши частину про кінематографістів. На 599 сторінках представлено понад 200 текстуальних портретів (додаткові 35) медійників і кінематографістів, нові ілюстрації, спогади та творчі доробки, які оформлені в нові рубрики (як-от «Родовід», «Цифрова спадщина»).
Вступна стаття наголошує: «Журналісти й кінематографісти зазвичай прокидаються зі світанком — із відчуттям обов’язку щось істотне зафіксувати, зберегти, переказати… Але нині — все інакше. Вони не йдуть на знімальний майданчик… вони йдуть — на бойові завдання, вони у полоні, вони під обстрілами».
Передмова кінознавця і заступника Голови Спілки кінематографістів Сергія Тримбача підкреслює, що війна змінює не тільки те, що ми показуємо, але й те, як ми пам’ятаємо: «Як пережити війну. І її не забути. Глобальні війни ХХ століття радикально змінили техніку запам’ятовування. Російсько-українська війна триває і сотні фільмів прагнуть оповісти най-новішу історію України … Саме в цій логіці варто сприймати книжку…».
«Саме прагнення до гомеризації — канонічної форми оповіді про світ, який усе ж надається відтворенню як цілісності, — стимулювало В’ячеслава Бігуна до роботи над унікальним виданням. Це пам’ять, яка структурується й подається в кількох ракурсах. По-перше, особистісному, оскільки надає персональний біографічний профіль конкретної людини. По-друге, родовому, відкриваючи виміри та особливості сімейного виховання, генеалогії роду. У цьому сенсі особливу цінність мають відгуки, рефлексії близьких людей на смерть героя. По-третє, розкривається історія професійної, творчої діяльності полеглого, з її громадянським складником включно. По-четверте, наводяться свідчення бойової біографії героя, обставини його загибелі. Вказуються місце поховання, нагороди, творчий спадок, найближчі рідні та друзі», додає кінознавець Сергій Тримбач, який, між іншим, 23 серпня був на перегляді фільму «СвітлоТіні Івана Чендея» в Тячеві.
Як відзначається у книзі, середній вік полеглих — 39 років. Найстарші медійники — це Наталія Харакоз (86) та Євген Баль (78), каскадер Володимир Строкань (64). Наймолодші — це студент- журналіст Дмитро Яременко (18 років — 6857 днів життя), студенти-актори Адам Лінчак (19 — 7 206 днів) і Роман Філонов (20 — 7 509 днів), студент-режисер Данило Денисевич (21 — 7 733 дні), оператор Олесь Самчук (21 — 8 015 днів). З-поміж (наразі) близько 200 осіб — 15 жінок (Вікторія Амеліна, Вікторія Рощина, Оксана Бауліна, Оксана Гайдар (Коркіна), Віра Гирич, Валерія Глодан, Лілія Гумянова, Анастасія Кольвах, Олександра Кувшинова, Тетяна Кулик, Алла Пушкарчук, Шура (Олександра) Рязанцева, Наталія Харакоз, Ірина Цибух, Оксана Швець). З них двоє служили в Силах оборони (Алла Пушкарчук, Шура Рязанцева), Ірина Цибух волонтерила з «Госпітальєрами», решта загинули як медійники — цивільні особи.
Книга прагне структурувати історію пам’яті — не лише через список імен, але через біографії, емоції, творчу активність, родинні корені, досвід та обставини загибелі. Це спроба заповнити вирви й пробоїни, які лишає тривала війна у колективній пам’яті.
Книга побудована на ідеї, що журналісти й кінематографісти не просто передають інформацію — вони творять сенс, будять совість і підтримують живу пам’ять.
Родини і близькі героїв, які знайомі з книгою, оцінили це видання, адже це — спосіб говорити не тільки про смерть, але й про життя, творчість і любов до України.
На жаль, колеги журналісти здебільшого наразі ігнорують видання «Місія: Свобода України», проявляючи байдужість до деталізації пам’яті своїх колег медійників.
Водночас гості, серед яких були присутні педагоги й ліцеїсти, підкреслили, що пам’ять через мистецтво — це одна з найсильніших форм опору й відображення пожертви.
Видання оприлюднено (зокрема його е-версія) й передається до бібліотек, шкіл, культурних центрів, щоб максимально поширити серед читачів.
Водночас режисер презентував глядачам новий реліз одного з перших фільмів – «Довженко. Український Гомер кіно» (2013), день народження якого й дає привід для відзначення Дня українського кіно. Основний голос у фільмі, крім стрічок самого Довженка, це кінознавець і тодішній голова Спілки кінематографістів України Сергій Тримбач. А також практикант Довженка і останній українець, який бачив його живим, Олександр Муратов, який разом із Кірою Муратовою тоді навчався в майстра, а також тодішній голова Союзу кінематографістів Естонії Пеетер Сімм, теж походженням з України. Бачимо і чуємо в фільмі Андрія Тарковського, відомого своїми коренями з України і зйомками в Роксоланії, Еліа Казана, Юрія Іллєнка. Відображено внесок й українських режисерів і авторів (кінознавець Любомир Госейко, режисер В’ячеслав Бігун, який першим у сучасній Україні екранізував твір Довженка – це оповідання «Мати», який отримав безпрецедентні понад 35 мільйонів переглядів онлайн).
Автор висловив подяку родинам загиблих — за довіру і щирість, організаторам заходу (серед інших: Едіта Петер, Наталія Сасин, Інна Ключкей), усім присутнім — за увагу і готовність зберігати пам’ять.
Нагадаємо, що В’ячеслав Бігун – автор понад 50 фільмів і понад 600 публікацій, які зробили автора з 2019 року найтитулованішим українським режисером (і сьомим у світі за офіційно підтвердженими даними про відзнаки і номінації).
