Українське національне середовище та відділ україніки ЛОУНБ провели поетичний семінар «Українська картина світу в інтерпретації Віри Вовк».
У вступному слові про видатну українку завідувач відділу україніки, поет Євген Салевич висловив світоглядні думки стосовно організації і піднесення світового українства як національної ідеї та стосовно національної ідеї творення української ідентичності у світовому просторі серед розмаїття світових культур, творення єдиного українського інформаційного простору — української світової інформаційної соціальної мережі.
Наша мета, — продовжував доповідач, — говорити про мову і віру предків як про батьківщину українців світу, про місію українців у світі — місію української національної держави і місію української національної еліти.
Наша мета — подати взірець подвижництва і взірець служіння нації українки, яка не загубилася у світах, а двигнула свій шлях у чужому далекому світі і сповнила місію українки у світі.
Наша мета — оглянути світові вершини і глибини творчого духу української письменниці, науковця, перекладачки, літературного критика, музиколога, композитора, художниці, пропагандистки української національної культури Віри Вовк.
Елегію Віри Вовк «Орфей» подала в артистичній інтерпретації акторка Наталя Білоус.
Промову на круглому столі «Міфосимволи Орфея і Евридики в елегії «Орфей» Віри Вовк» виголосив відомий дослідник давньої української літератури, поет Павло Салевич. Учений розпочав із того, що він у 2018 р. в інтерв’ю під назвою «Ще й нині ми живемо в тíні міфологічного слова» повторював за Олександром Потебнею те, що незважаючи на тисячоліття запровадження християнства в Україні, ми продовжуємо весь сей час жити в міфологічному мисленні у нашій живій мові і в нашій творчості.
Система символів, образів та сюжетів, які зберігають міфологічну картину світу присутня, зокрема, й у творчості визначної української письменниці Віри Вовк. На підтвердження мовленого доповідач проаналізував її елегію «Орфей», написану в Ріо-де-Жанейро в 1954р. Ся елегія, — продовжував П.Салевич, — є не лише зразком твору, де присутнє міфологічне мислення, а одним із творів, у якому відображено творчі принципи, світоглядні переконання та естетичні орієнтири Віри Вовк.
Її елегія «Орфей» — се майстерно «українізована» канва античного міфу про давньогрецького співця-жерця і піснетворця Орфея, який через укус змії втратив дружину Евридику. Дружина потрапила в царство Аїда. Орфей співом зворушив богів Аїда і отримав дозвіл повернути її, з умовою не озиратися на дружину до її виходу на землю. Та врешті, порушивши сю умову, втратив кохану назавжди.
Віра Вовк не переспівує грецького Орфея, а творить міф про українського співця — про саму себе, яка опинилася у вигнанні в Бразилії і намагалася своїм словом врятувати від забуття Україну і нашу культурну пам’ять про те, ким ми є. Для того Віра Вовк переосмислює грецький топос смерти і переносить античний сюжет із підземного світу Аїда на бразильське узбережжя океану в Ріо-де-Жанейро.
В елегії Віри Вовк міфологічний образ Орфея, на мою думку, — се сама авторка-співець, медіум (посередник між світами), а образ Евридики — се Україна. В елегії виокремлюються три частини.
Перша починається із заклику Орфея до Евридики «схилитися під стебла далій». Далії — се осінні багаторічні квіти жоржини. Отже, вислів «схилитися під стебла далій» означає сховатися в глибинах власного духу, у підпіллі культури, де вона буде недосяжною для знищення.
Коли Орфей каже, що «темна бронза волосся» Евридики має відрізнятися від живої «рослинної зелені» — се мова співця про те, що Евридика-Україна мусить змінити свою природу слабкої «рослинної зелені» на тривкий метал — на «бронзу» для того, щоб її неможливо було знищити. Рядок «Щоб усе сповнилося, як останнє дрижання струни» — означає: щоб зреалізувалося вище мовлене призначення України.
Для співця Віри Вовк, яка жила в еміграції в Бразилії, Україна-Евридика — се «земна тяжінь», якої бракує її «бездомним пісням-птахам, що дико блукають» прóстором. Орфей пропонує Евридиці покинути лінійний, «пливучий» час, який веде до старіння та смерти і «спочити в округлості вечора» — у циклічному, міфічному часі вічности. Завершальний рядок першої частини: «Тільки обранці творять в коханні правдиве». В сьому рядку Віра Вовк утверджує роль співця як обранця-жерця, що через духовний зв’язок із Батьківщиною здатний зупинити «пливучий час» і перетворити його на вічність.
Друга частина. Після втрати зв’язку з Евридикою-Україною Орфей опиняється у світі, де панує екзотична, але чужа природа. Бамбуковий гай, орхідеї, море — се декорації вигнання в Бразилії. В міфологічному сенсі се — інший Аїд: яскравий, прекрасний, але мертвий для душі співця. Природа тут «занурена у власну красу» і байдужа до трагедії українського Орфея.
У рядку «Із давніх-давен, ще як цей берег був наш» — згадка про втрачений український Рай, від якого залишилися лише «мушлі рожеві — чутливі вуха», що слухали пісні Орфея-жерця. Се символ того, що Україна тепер існує лише як відлуння, як пасивна пам’ять, що більше не здатна відповідати на спів.
Центральний міфообраз третьої частини — анемона, що в грецькій міфології виросла зі сліз Афродіти за Адонісом. В Україні «анемона в рубцях червоних» — се кривава реальність України, що стікає кров’ю. Можливо, се натяк на історичні страждання та репресії. Анемона гине від «байдужості сонця» — байдужості світу. Як ся байдужість світу віддзеркалюється стосовно кривавої реальності України нині?!
Та найтрагічніше те, що «Одна-однісінька хвиля (яка) повернула б її до життя» є близько, «на віддалі кроку дитини» від анемони, але вона «холодна», «плюскотить собі» і не реагує на біду анемони. Тут Орфей переходить від замовляння до активної жертви. Його спроба наздогнати «білу одежу» Евридики — це гонитва за нереальним, за ідеалізованим образом України. Лопотіння вітрил замість її голосу — се символ невловимості ідеалу. Врешті Орфей кидається в «роз’юшене море», в море забуття. Та фінал елегії оптимістичний. Бо, навіть якщо співець загине у вигнанні, його пісню про Україну — «напівзариту в пісок сопілку» знайде «наймолодший рибалка». І пісня про Евридику-Україну зазвучить знову в нових поколіннях.
Суть міфологічного образу українського Орфея в елегії полягає в переході від Орфея-жерця, який космізує український світ, до Орфея-жертви, який усвідомлює велич і байдужість чужого світу, до Орфея-традиції, сопілка якого продовжує жити в руках іншого українського співця.
Промови на поетичному семінарі виголосили доктор філологічних наук Богдана Криса «Українська міфологія і християнство у світогляді Віри Вовк»; доктор філологічних наук Ярослава Мельник «Кришення моїх споминів про Віру Вовк»; доктор історичних наук, поет Петро Шкраб’юк «Віра Вовк у колі видатних українців світу»; доктор історичних наук, кандидат мистецтвознавства Роман Яців «Сакральні виміри, контексти та смисли духовної спадщини Віри Вовк»; культурний діяч Юрій Антоняк «Духовна спадщина Віри Вовк і проблемні питання національної освіти»; кандидат філософських наук Віктор Маринюк «Знакові символічні образи Кассандри і Пенелопи в поетичній інтерпретації Віри Вовк»; доктор економічних наук Борис Карпінський «Велич українки».
Участь в поетичному семінарі, окрім уже згаданих учасників, брали кандидат історичних наук Ольга Щодра, відомий історик Іван Сварник, діяч освіти Ярослав Даць, народний художник Василь Семенюк, відомий художник Ігор Колісник, музикант Святослав Салевич, громадський діяч Зеновій Бермес, адвокат Нестор Гнатів, завідувач відділу інформаційних технологій Ігор Капраль та інші.
Світлини Ігоря Колісника і Наталі Білоус
