«Вітчизна на хресті! Замучена! Розп’ята..!» Смерть за Україну була для Зеновія Красівського найшляхетнішим, найрадіснішим вчинком, сенсом всього життя…
«О нене рідна! Дай снаги, уміння
В одне з Тобою злитися, з’єднатись
Незламним духом, болісним сумлінням.
Дай обернути знов в людей каміння.
Дай, недостойному, Тобі лиш слугувати!
Прийми моє життя на жертівник свободи!
Візьми мене! Дозволь за Тебе вмерти!
Вплети моє життя в вінок Твого безсмертя!»
(«Декларація націоналіста»).
«Дороговкази Зеновія Красівського», упорядковані Віктором Рогом, несуть нас собі відбиток печалі, оскільки книга вийшла в світ напередодні 30-річчя від дня смерті останнього Крайового Провідника ОУН у підсовєтській Україні. Серед творчого спадку допитливий читач не знайде ані смутку, ані печалі – лише здоровий і прагматичний погляд і непідробний оптимізм українського націоналіста-революціонера та відверта, не прилизана, правда про перші дні-місяці процесів відновлення української незалежності у 1990-1991 роках…
І можна лише дивуватися тому, наскільки вірно Зеновій Красівський передбачив 30 років тому ті процеси, які відбувалися у нас протягом 30-років і відбуваються зараз. Наскільки скептично він аналізував ті ейфорійні заклики-заходи сучасників і наскільки соромно мало би бути діячам, які й сьогодні не зробили висновків із власної комічності у своїй тодішній шароварщині: «Ви подивіться, як карикатурно ми виглядаємо – то все кінчається показухою. А ворог сидить у тіні й там, розумієте, насупився й чекає, щоби то-то хапнути й зжерти…». Красівський чудово розумів, що псевдодемократичні перетворення у Росії не змінять її сутності і вона так вільно нас не відпустить, бо «Україна для Росії – це не рука чи нога – це серце».
Не поділяв національний Провідник і загальної ейфорії від удаваної багатопартійності та участі антисовєтчиків у виборах до Верховного Совєту СССР. Тривала підпільна боротьба, 26 років неволі та багатющий досвід спілкування давали підстави Красівському розцінювати горбачовську «перебудову» лише як тактику для збереження реінкарнованої російської імперії у вигляді Совєтського Союзу. Ще 30 років тому він сміливо ставив питання про роки перебування України в СССР як період окупації !!! Зрештою, називав речі своїми іменами. Процеси, започатковані Горбачовим, на думку Зеновія Красівського, були лише гарною картинкою для Заходу, який мав повірити у демократичність «імперії зла», повірити у реформи й мирний настрій совєтів. І таки ж повірили! Бо як інакше розцінювати Нобелівську премію миру, яку у 1990-му дали Міхаілу Горбачову «в знак його провідної ролі у мирному процесі». Правонаступниця СССР, путінська Росія, сьогодні тероризує увесь світ, окуповує та анексує території, спонсорує вбивства – ось справжнє обличчя мирного процесу по-московськи!
Упорядник “Дороговказів” Віктор Рог
Серед опублікованих у книзі виступів та роздумів Зеновія Красівського на біжучі теми ми знайдемо багато критики на адресу його сучасників, які у 1990-1991 роках прийшли до «великої політики» в межах ще совєтської України. Вже тоді він критикував їх за нерішучість та угодовство. Дорікав за надмірну увагу до ролі власної персони у депутатському кріслі на той момент ще держави-окупанта. Красівський вже тоді передбачив те, що ми зараз вважаємо однією з причин досить млявого процесу державотворення відновленої незалежної України. Мова йде про небажання і нездатність представників тодішніх демократичних партій перебирати на себе управління регіонами й державою в цілому. Як і небажання провести нові парламентські вибори після проголошення, а не відновлення(!) незалежності 24 серпня 1991 року! Все це в підсумку дозволило комуністам та їх наступникам й надалі залишитися біля керма держави, тепер вже ніби не контрольованої з Москви. Тим самим під час розпаду СССР вона зберегла владу i колоніальний режим в Україні. Колоніальна адміністрація не змінила своєї природи. Європейські інститути, багатопартійність, парламентаризм i поділ влад вони використали для пограбування народного майна, престижного і прибуткового працевлаштування своїх родичів та для нейтралізації політичних рухів, підкупляючи їхніх лідерів можливостями стрімкої кар’єри. Акт дивного повторного(!) проголошення незалежності після вже проголошеної 100 років тому не має положення про правонаступництво держави, а референдум, проведений 1 грудня 1991 року, виконав свою мiсiю лише частково: легітимував нову незалежну державу. Але він також не встановив правонаступництво національної держави i не скасував колоніальний режим! Верховна Рада (ще УРСРівського розливу) уникла посилань на державотворчі традиції українського народу, а натомість послалася на «тисячолітню традицію державотворення в Україні» не говорячи чия це була «традиція» в різні історичні часи з короткими перервами на волю : татарська, литовська, польська чи московська? При цьому вдало уникнувши посилань на історичне право українського народу на свою національну державу! А саме націоналісти, яскравим прикладом котрих саме і був Зеновій Красівський, вимагали в той час наступних радикальних дій:
1. Проголосити відновлення держави Українського народу;
2. Утворити тимчасове державне правління;
3. Розпустити колоніально-бюрократичну адміністрацію;
4. Прийняти акт про злочини проти українського народу протягом окупаційного московського періоду та притягнути до відповідальності винних у цих злочинах!
(зліва-направо): Михайло Ратушний, Сергій Квіт та Степан Брацюнь на презентації видання «Дороговкази Зеновія Красівського»
«Вітчизна на хресті! Замучена! Розп’ята..! Гинемо! Гинем! Гинем!» – таким є провідний мотив «Невольницьких плачів» українського поета-націоналіста Зеновія Красівського. Найтрагічнішим для патріота було те, що народ «опустошений і ниций» змирився зі своїм рабством. І боротьба касти героїв в пекельному вогні за волю рідного краю відбувалась і, на превеликий жаль, відбувається досі на тлі пасивності, байдужості народу, «безликої, нікчемної, продажної сволоти».
Тема рабства українців на власній землі («Нема українцеві сонця під небом…На власній землі загибаєш рабом») звучить у Красівського як вічна тема. Як перервати цю ганебну традицію рабства?! Зрозуміло, що тільки на шляхах збройної боротьби, – говорить З.Красівський.
Упорядник збірки творів Провідника-пророка Віктор Рог підсумовує: «Справді, якби до влади в 1991-му прийшли такі націоналісти, як Зеновій Красівський, а не демократи-демагоги, мабуть, не було б такої тотальної спекуляції на крові і славі полеглих героїв, не було б стільки псевдонаціоналістичної демагогії і фразерства, не було б огульної профанації і дискредитації Великої Ідеї». Потрібне велике перезавантаження!
Георгій Лук’янчук
