Кадр фільму Серце мами Гонгадзе
Кіно — це унікальна лабораторія для глибинного розуміння психіки. А українське кіно сьогодні — не просто лабораторія, а простір виживання, осмислення й відновлення, де психіка українця стає головним героєм.
Ми живемо в час колективної травми. Те, що ще вчора здавалося «особистими проблемами», сьогодні стало спільним досвідом мільйонів. І саме тому розуміння психіки — більше не привілей психологів. Це питання внутрішньої опори, стійкості й майбутнього.
Цей текст (і вибрані фільми) — для тих, хто хоче краще зрозуміти себе (і як українців теж), свої реакції, страхи, мовчання і силу. Українські режисери через долі персонажів пропонують ключі до розшифровки психічних станів — від розладу і розпаду до відновлення й резильєнтності.
Нарешті в цьому світлі ми маємо таке кіно, якому можуть позаздрити: наприклад, експериментально-когнітивне (Фелікс Соболєв), що досліджує механізми свідомості і конформізм, та гуманістично-екзистенційне (В’ячеслав Бігун), зосереджене на емпатії, гідності й внутрішньому досвіді. У цьому контексті українське кіно — від Миколайчука і Муратової до Стрембіцького, Нікітюк і Битюцького — постає не лише як культурне явище, а як психологічний матеріал, самоактуалізація для рефлексії й кінотерапії.
Коли психіка тріщить: кризи, дезадаптація, межові стани
· Астенічний синдром (Кіра Муратова, СРСР (Україна)), 1989) — виснаження, апатія, когнітивні збої; візуалізація хронічної втоми як форми розпаду психічної діяльності.
· БожеВільні (Денис Тарасов, Україна, 2024) — Інституційне насильство, зловживання психіатрією («каральна психіатрія»); вторинна травматизація й глибока соціальна дезадаптація.
· Вавилон ХХ (Іван Миколайчук, УРСР / Україна, 1979) — Міфологічна свідомість, ексцентричність, «сільська шизотипія»; межа між нормою й дивакуватістю.
· Ілюзія страху (Олександр Кірієнко, Україна, 2008) — Параноїдальне мислення, наростаюча тривога, когнітивні викривлення; відчуття тотального переслідування, де межа між реальною загрозою і внутрішнім страхом поступово стирається.
· Корені Олега Куцина (В’ячеслав Бігун, Україна, 2025) — Копінг-механізм, опрацювання горя через ритуал (саджання дерева як символу життя, вкорінення).
· На своїй землі (Олександр Кірієнко, Україна, 2017) — Колективна травма, резильєнтність, екзистенційна криза: короткометражка про психологічний стан людей, які залишилися чи не залишилися жити на тимчасово окупованому Донбасі.
· Носоріг (Олег Сенцов, Україна, 2021) — Дисоціація, агресивна компенсація травми; формування кримінальної ідентичності як відповідь на внутрішній хаос.
· Польоти уві сні та наяву (Роман Балаян, СРСР (Україна), 1983) — Дисоціація, фантазія як захисний механізм; внутрішній світ героя протистоїть соціальній реальності.
· Поміж тіней (Олександр Стеколенко, Україна, 2020) — Психологія повернення та розгубленості: герой, який понад три роки вважався загиблим, намагається відновити своє існування в живому світі, стикаючись із внутрішньою дезорієнтацією, відчуженням та екзистенційною самотністю; межа між «життям» і «невидимістю» свого «Я» розмивається в суспільному прийнятті та власній ідентичності.
· Я та інші (Фелікс Соболєв, СРСР (Україна), 1971) — Соціальна дезадаптація через конформізм: як здорова психіка може сумніватися в очевидному під тиском оточення — основа для розуміння соціальної дезадаптації.
Психіка у стосунках: любов, втрата, сепарація, самотність (психічні кризи часто народжуються у стосунках — з коханими, батьками, суспільством. Саме тут болить найглибше).
· Вітер у вікно (Леон Кляйнберг, Україна, США, 2003) — Депресія, екзистенційна криза: дослідження стану глибокого відчаю, соціальної ізоляції та пошуку сенсу після втрати.
· Кінець історії (Станіслав Битюцький, Україна, 2023) — Психологія розлучення, комунікативна фрустрація та екзистенційна порожнеча: психологічна динаміка пари на межі розриву, втрата спільної мови та емоційна відчуженість; проєкційно фільм можна розглядати як своєрідний психічний анамнез сучасного чоловіка — ухилянта.
· Коли падають дерева (Марися Нікітюк, Україна, 2018) — Психосексуальна травма, афективні вибухи, дисоціація; хаотичність почуттів у токсичному середовищі.
· Серце мами Гонгадзе (В’ячеслав Бігун, Україна, Грузія, 2017) — Любов і материнське горе, межовий стан, колективна травма (через імпотенцію правової системи): як особиста трагедія матері переростає в символ національної рани, а біль трансформується в силу для нескінченної боротьби за правду.
· Стрімголов (Марина Степанська, Україна, 2017) — Психологія посттравматичного досвіду, дезорієнтація після війни, емоційна нестабільність; зіткнення двох людей із власними зламами, де близькість стає водночас ресурсом і загрозою,.
· Я працюю на цвинтарі (Олексій Тараненко, Україна, 2021) — Криза сенсів, копінг-механізми: пошук балансу і сенсів через гумор і абсурд як засіб психологічного захисту.
Психічна травма та ПТСР, постравматичне зростання
· Атлантида (Валентин Васянович, Україна, 2019) — ПТСР, поствоєнна депресія, емоційне оніміння; поступове відновлення здатності до контакту й співпереживання.
· Бачення метелика (Максим Наконечний, Україна, 2022) — Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР): художнє втілення досвіду ПТСР через нав’язливі спогади, дисоціацію та боротьбу за ідентичність після полону.
· БЄС (Єгор Трояновський, Україна, 2020) — Історія батька, який шукає зниклого сина; психологія втрати, нав’язливого пошуку, тривоги та безсилля; поступове виснаження психіки в ситуації невизначеності.
· Земля блакитна, ніби апельсин (Ірина Цілик, Україна, 2020) — Колективна травма, резилієнтність, творчість як спосіб стабілізації психіки під час війни: кіно як захисний механізм і спосіб символізації досвіду, сімейна згуртованість як контейнер для тривоги, креативність як форма психологічного виживання та саморегуляції.
· Клондайк (Марина Ер Горбач, Україна, 2022) — Травма війни; поєднання реакцій freeze і тонічної стійкості; психологія вагітної жінки в умовах хронічної загрози, втрати контролю та морального абсурду війни.
· Переможець (Михайло Іллєнко, Україна, 2021) — Подолання транcгенераційної травми, акт волі: символічна дія викидання граблів — акт розриву з циклом травматичного повторення в можливо найбільш виразному з фільмів режисера про «комплекс брата» — основа для резильєнтності та посттравматичного зростання.
· Сильні духом (В’ячеслав Бігун, Україна, 2018) — Резильєнтність, посттравматичне зростання: концептуальна відповідь на травму, адже фільм на основі історії Юрія Яценка показує механізми неймовірної психологічної стійкості та збереження особистісної цілісності (протиставлення сили духу викликам, що ведуть до розпаду (симуляція суїциду)) в умовах полону та тортур.
· Згасаюче світло (Іван Орленко, Україна, 2022) — Травма війни, фрагментарна пам’ять, внутрішні переживання героя; психологія екстремального стресу та повторюваних спогадів, де межа між минулим і теперішнім стирається, створюючи відчуття емоційного «застрягання» у травматичних моментах.
· Україна в огні 2 / Ukraine on Fire 2 (Україна, з 2022) — Колективна травма, моральна травма. Глобальний документальний проєкт, який досліджує, як утверджується ідентичність, травмована жорстокістю війни, як шукає орієнтири, опори (через архетипи, мистецтво тощо; асертивний довженківський сиквел: «Україна в огні» спалює ворога у буквальному та символічному вогні долаючи ресентимент — постає новий український Фенікс).
· Явних проявів немає (Аліна Горлова, Україна, 2018) — ПТСР: документальна хроніка реабілітації жінки-військової з ПТСР та панічними атаками, що висвітлює проблему «невидимої» травми.
Система і людина та інші теми (інституції, залежність, ідеалізація, пам’ять)
· АУ (Ольга Калчугіна, Україна, 2019) — Дитяча агресія, травма покинутості, наслідки інституційного виховання; формування емоційної холодності, зниження емпатії та порушення прив’язаності у дітей, які зростають у закритих інтернатних системах, де крик («ау») стає єдиною формою контакту зі світом.
· Голод-33 (Олесь Янчук, Україна, 1991) — Колективна травма, психогенне виснаження; деградація психіки в умовах штучного голоду.
· Подорожні (Ігор Стрембіцький, Україна, 2005) — Психологія самотності, старіння та ізоляції в інституціях: документальний етюд порушує теми психічного здоров’я, соціальної відчуженості та втрати ідентичності на прикладі мешканців Будинку ветеранів та психоневрологічного диспансеру.
· Пропала грамота (Борис Івченко, УРСР / Україна, 1972) — Психоделічні стани, фольклорна модель зміненої свідомості; чортівня як проєкція несвідомого.
· Сон (Володимир Денисенко, УРСР / Україна, 1964) — Фантазійна втеча, ідеалізація, фрустрація; психічний світ Шевченка як простір конфлікту між мрією і реальністю.
· Хто ми? Психоаналіз українців (Олександр Ткачук, Україна, 2021) — Колективна травма — Документальне дослідження історичних коренів колективних психологічних травм та їх впливу на формування сучасної ідентичності.
· DAU (Ілля Хржановський, Росія, Україна та інші, 2019 і далі) — Тотальний інституційний вплив, деіндивідуалізація: масштабний (знятий на натурі з 25 майданчиків з 2008 року), на думку критиків, некерований кіноексперимент російського режисера, створений і частково за кошт України, моделює, як система тотального контролю руйнує особистісні кордони, спотворює мораль та провокує поведінкову регресію, ставлячи гострі етичні питання про межі мистецтва та психологічної безпеки (токсичний матеріал для перегляду, але унікальний — для патопсихологічного аналізу).
Кінотерапія в дії: як перетворити перегляд на робочий інструмент. Ці фільми — не тільки для пасивного споглядання. Це активний матеріал для вашого осмислення чи професійної практики. Для роботи з травмою — порівнюйте художні й документальні досвіди. Для аналізу механізмів захистів (драйверів) — звертайте увагу на гумор, фантазію, конформізм. Для пошуку ресурсів — фокусуйтеся на історіях відновлення.
Тож українське кіно сьогодні — це не лише розвага, це і масштабний соціально‑терапевтичний проєкт. Воно дає мову для болю, форму для страху і образи для надії. Від дослідження колективної психіки і травми в «Хто ми?» до її гострого відчуття й щоденних трансформацій в «Україна в огні 2», від розпаду в «Астенічному синдромі» до перемоги духу в «Сильних духом» — воно картографує психічний ландшафт нації.
Ці фільми дають не просто знання про симптоми, а унікальне джерело інсайтів, живий матеріал для розвитку емпатії, для розмови про невимовне, для подолання стигми. І використовуйте кіно як інструмент турботи про себе й інших.
