«Кожна людина — художник»,— стверджував Йозеф Бойс, німецький художник повоєнного періоду, відомий своїм нестримним ентузіазмом. Ця фраза дотепер провокує чимало суперечок. Насамперед, звісно, обурюються художники. І це обурення можна зрозуміти. Назвати художником кожного — чи не значить це знецінити той персональний вибір, за який часом заплачено так дорого? З іншого боку, чи потрібно усім бути художниками?
Перше, що спадає на думку пострадянській людині при ознайомленні із цією тезою Бойса — гурток самодіяльності. І це цілком зрозуміла асоціація, бо гуртки самодіяльності спиралися на ті самі ідеали, що й Бойс: передусім на ідею рівності. У своїй суті твердження Бойса — комуністичне. Ідеться про егалітарну дистрибуцію прав: кожна кухарка може правити державою, кожна людина може бути художницею. Кожен має право на прийняття рішень, кожен має право на творчість. Для Бойса, власне, ці два твердження рівнозначні. Бо мистецтво, як він вважає,— це те, що має прийти на зміну політиці. Тому поширення статусу художника на кожного — це і є спосіб втілення прямої демократії.
Під мистецтвом Бойс розуміє не якусь окрему й обмежену сферу людської діяльності, але принцип формотворчості як такий. «Будь-які несправедливості, залежності, поневолення у сфері праці зводяться, зрештою, до питання “як?”, так що людина, яка відштовхується від поняття мистецтва, мусить поставити питання форми.
Вона стикається з ним будь-де, бо людина, коли перетворює те, що має створити, з безформності, з деградованої форми на форму, придатну для людини, це буде питаннями формотворення»1. Бойс пропонує відмовитися від поняття політки, яке він вважає деградованим і замінити його поняттям мистецтва як способу творення форм нашого співбуття. Тож матеріалом мистецтва є передусім соціальна тканина, стосунки між людьми, моделі поведінки чи мислення, правові норми чи суспільні інститути. Усі ці невидимі форми можна ліпити, як глину, на думку Бойса. Ми всі й так цим займаємося щодня, своїми дрібними діями, формуючи власне оточення. Однак мало хто готовий визнати своє авторство; частіше нам здається, що ми лиш потерпаємо від (бездарно) створеного кимось іншим. Можливо, визнати кожного художником — це передусім розподілити авторську відповідальність за те, якої форми набуває наш спільний світ?
Леся Кульчинська (Україна), кандидатка мистецтвознавства, кураторка. (Цитата. Матеріали онлайн конференції в рамках фестивалю наївного мистецтва)
Вхід вільний з 10 до 20:00 за адресою вул. Велика Васильківська, 65 (третій поверх). Учасники експозиції: Альона Коваленко, Валентин Яценко, Діма Томляк, Дмитро Гаврилов.
