Для В’ячеслава Бігуна кіно — це форма сповіді, де кожен кадр — це мозаїка спогадів і наснаги. Його стрічки перетворюються на дзеркало, що відтворює дотик душі: особисте зливається з епічним, минуле з сучасністю, а жіночі й чоловічі історії резонують у серцях, відтворюючи українські голоси в серцях світової спільноти. Липень 2025 року стає для глядачів унікальною можливістю потрапити у цей кіносвіт.
- Міжнародний етнографічний кінофестиваль «Ілінденські дні» (International Ethnographic Film Festival “Ilinden Days”, Bitola, Північна Македонія) з 19 липня 2025 року демонструє документальну картину «Доля чи воля. Маруся». За особистим запрошенням від директора фестивалю Тоні Гламчевскі цей фільм покаже чуттєву історію 15-річної дівчини з Закарпаття, яка змушена вийти заміж заради порятунку сім’ї – кіносповідь про любов, пам’ять і надію у призмі долі українки з чарівного Закарпаття.
- Міжнародний фестиваль «Вільне кіно» (The Independent Film Festival Vilne Kino), нова подія на кіномапі, 19-27 липня у Києві, Івано-Франківську і Полтаві (з планом показів у Берліні), демонструє фільм Ichthus з циклу експериментальних фільмів про живі істоти. Цей фільм, який уже тринадцяте номінується на кінофестивалях, постає як метафора людського життя зі спостережень за рибою (ichthus на латині), кіномедитація про фатальність життя. Варто відзначити, що для «Вільного кіно» участь фільму В’ячеслава Бігуна стає уже 53-м українським фестивалем чи кінопремією, де демонструються його стрічки – безпрецедентний здобуток в історії вітчизняного кінематографа.
- Кінофестиваль «Кінодокументи війни» (Dispatches of War International Film Festival), який проводиться вчетверте й уже відзначав фільми режисера, у програмі демонструє одразу кілька його фільмів: Ficus, «6», «Maестро. Будьте здорові». Зокрема, у стрічці «Маестро» демонструє феноменального українського хірурга Павла Іванчова за операцією, яка для глядача стає дотепною екскурсією власним тілом. Фільм, відзнятий ще до початку великої війни, постає як наразі єдиний кінопам’ятник медику, який загинув 25 лютого 2025 року разом із дружиною Тетяною Кулик під час російської атаки на Київ. Фестиваль демонструє й уже легендарні фільми, які стають класикою нового українського кіно, як-от «Лист Тарковському» та «Пенальті правосуддя».
Фестивальний вихід фільмів В’ячеслава Бігуна вкотре підкреслює визнання його творчого шляху. За даними глибокого дослідження творчості автора в книзі «В’ячеслав Бігун: Кіно і легенда», на кінець 2024 року його стрічки показали вже на понад 170 кінофестивалях (понад 110 зарубіжних, хоча режисер особисто не відвідав жодного, крім першого). Такий обсяг участі робить його ледь не рекордсменом: за даними найавторитетнішої кінобази IMDb (https://www.imdb.com/list/ls595330745), В’ячеслав Бігун наразі займає друге місце у світі за кількістю номінацій (поступаючись лише Мартіну Скорсезе).
Як зазначає авторка книги, «фестивальна історія фільмів В’ячеслава Бігуна — це приклад того, як можна пройти шлях від ідеї до світового визнання. Його фільми надихають не лише своєю естетикою, а й сміливістю, з якою автор доносить важливі теми. Це кіно, яке здатне говорити мовою всього світу, і це приклад для кожного митця: ніколи не припиняй творити, бо твоя ідея може змінити світ» (Людвик Н. Кіно і легенда: В’ячеслав Бігун. К., 2025. С. 576-577).
Глядачів особливо торкають у фільмах В’ячеслава Бігуна персонажі та історії, що резонують із темами долі, кохання і пожертви. Його документальні роботи, естетичні діалоги «обличчя до обличчя», ніби вводять глядача у сповідь (згадаймо ще один легендарний фільм автора «Серце мами Гонгадзе» (2017)), кіномова стрічок створює атмосферу, за якої глядачі можуть переживати життя на екрані як своє. Фільми автора відкривають світові нові сторінки української історії та сучасності, торкаються чеснот і цінностей, близьких людям у цивілізованому світі.
