У 2025 році 22-й Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA відбувся в майже 100 населених пунктах 19 регіонів України. Серед них — прифронтові громади Херсонської, Запорізької, Дніпропетровської, Сумської та Харківської областей.
Фестиваль проходив під час повномасштабної війни. І це визначало не лише теми програм, а й саму потребу в таких подіях — у розмовах, зустрічах і спільному перегляді кіно там, де людям часто бракує безпеки, електрики і простору для діалогу.
Тематикою 22-го Мандрівного стала назва «Рідкісний ресурс». Вона асоціативно відсилає до угоди України та США про рідкісноземельні метали, але для нас це насамперед — про людей і їхню внутрішню силу. Про здатність триматися, об’єднуватися, брати участь у житті громад і держави та впливати на їх рішення.
Фестиваль зосередився на гідності людини, її праві на голос і участь у суспільному житті. Через документальне кіно та публічні обговорення ми порушували теми, які в умовах війни стають особливо гострими: дотримання прав людини, повага до людської гідності, повернення наших співгромадян/-ок з неволі, реабілітація військових, непрості досвіди, які проживають діти, збереження пам’яті та встановлення справедливості, демократія участі та європейські цінності.
До підготовки й проведення фестивалю долучилися 26 регіональних партнерів, 132 волонтери й волонтерки, 118 експертів і експерток, майже 245 партнерських організацій і локацій. Разом вони організували 624 фестивальних заходів. Серед них – 19 пресконференцій, 462 покази, 17 культурно просвітницьких і 126 правозахисних подій: панельних дискусій, тренінгів, семінарів, лекцій, майстер-класів і виставок.
Загалом Мандрівний відвідали 66 715 глядачів і глядачок. Із них 12 483 людей долучилися до показів і дискусій наживо. У межах комунікаційної кампанії ми створили понад 800 публікацій, а загальних переглядів у медіа та на партнерських сторінках було більше 2 мільйонів.
Програма 22-го Мандрівного Docudays UA об’єднала 10 документальних фільмів із України, Ірландії, Франції, Нідерландів, Великої Британії, Хорватії, Італії, Словенії, Катару, Португалії та Іспанії.
У стрічках говорили про свободу і гідність, історичну пам’ять, право на тіло, реінтеграцію після війни, сексуальну автономію, особистий вибір і відповідальність.
Марина Зоріна, регіональна координаторка з Кіровоградщини, зазначила, що саме різноманіття програми допомогло залучити аудиторію різного віку, а тема партисипативної демократії стала однією з ключових у дискусіях:
«Ми багато говорили про те, як громадяни можуть впливати на рішення влади, як будувати прозорі механізми участі і як перетворювати разові ініціативи на сталу культуру співтворення».
У Тернополі та Чорткові окрему увагу приділили 50-річчю Гельсінського акту та спадщині правозахисного руху. Учасники й учасниці подій осмислювали сучасну війну як наслідок системних порушень прав людини. Регіональний координатор у Тернополі Олександр Степаненко підкреслив:
«Порушення прав людини в одній країні рано чи пізно призводить до загроз міжнародній безпеці. Ми це бачимо сьогодні на прикладі Росії».
Водночас він наголосив на важливості європейського культурного коду:
«Повага до людської гідності та різноманіття — це те, що може об’єднувати нас усередині країни і в майбутній Європі».
Одним із важливих акцентів правозахисної програми стала тема реабілітації та реінтеграції звільнених із російського полону. Аби привернути до неї увагу, фестиваль спільно з благодійним фондом «Принцип Надії» започаткував благодійну ініціативу — збір коштів на підтримку військових і цивільних, які повертаються з неволі. А засновник цього фонду, відомий правозахисник, ветеран із досвідом полону і перший українець, який став лауреатом Премії імені Вацлава Гавела, Максим Буткевич став амбасадором цьогорічного Мандрівного.
У прифронтових і тилових містах фестиваль ініціював зустрічі цивільних і військових. Ветеран(к)и, військові та їхні родини зі всієї України долучалися до показів і обговорень щодо теми реабілітації військових. У Харкові, Вінниці, Херсоні, Дніпрі, Рівному, Івано-Франківську та Тернополі до розмов про полон і повернення долучалися люди з власним досвідом, що переводило дискусії з абстрактного рівня в площину живих історій.
Окремі заходи відбувалися у ветеранських хабах, реабілітаційних центрах і госпіталях — у Рівному, Харкові, Хмельницькому, Вінниці, Ужгороді та Львові.
У межах фестивалю також відбулися спецпокази фільму від команди Архіву Війни «Свідки. Полон вбиває», змонтованого з інтерв’ю захисників Маріуполя та їхніх рідних. Лише за останній тиждень фестивалю стрічку переглянули онлайн 8908 разів.
22-й Мандрівний Docudays UA послідовно розвивав інклюзивний напрям. Покази з аудіодескрипцією, розширеними субтитрами та доступними локаціями дали змогу долучитися до наших подій людям із порушеннями зору і слуху, ментальними особливостями, а також ветеранам і ветеранкам з набутими травмами.
В Ужгороді амбасадоркою фестивалю стала Надія Дьолог — людина з інвалідністю та керівниця напряму безбар’єрності в Mriya v Diyi. У Полтаві інклюзивні покази стали частиною загального фестивального процесу, а не окремою активністю.
Регіональні координатор(к)и наголошували: в умовах війни інклюзія перестає бути вибором і стає необхідністю.
22 Мандрівний активно працював із молоддю — школяр(к)ами і студент(к)ами. Покази відбувалися у школах, ліцеях, вишах і молодіжних центрах. Для багатьох юних глядачів і глядачок фільми «Як пройшли мої літні канікули?», «Де мій бронік?» і «Остання пісня з Кабула» стали першим глибоким знайомством з темами прав людини, дискримінації та осмислення війни.
У Чугуєві після перегляду фільму «Як пройшли мої літні канікули?» відбулося обговорення на тему «Дитинство під сиренами: як допомогти дітям пережити стрес від війни» за участі дитячої психологині.
Представниця Чернігівського регіону, ГО «Українська Античність» Наталія Піщуліна наголосила:
«Вкрай важливо проводити подібні події в маленьких населених пунктах, особливо віддалених від обласного центру, хоча вони не забезпечують бажаного таргету. Але там вони мають більший вплив та значення. Наприклад, в деокупованих Ріпках є молодіжний простір та центр, але події для молоді там рідкість. Відповідно участь у Мандрівному — можливість “відчинити двері центру” для аудиторії та обговорити актуальні теми».
У продовження всеукраїнської інформаційної кампанії «Сексуальне насильство в інтернеті: як захистити дітей», ініційованої у 2024 році ГО «Докудейз» у партнерстві з ВГО «Магнолія», в рамках Мандрівного відбувались покази фільму про сексторшен «Мій щоденник сексуального шантажу» іспанської режисерки Патрісії Франкеси. Після показів у регіонах проходили експертні тематичні дискусії за участі представників/-иць освіти, кіберполіції, психологів/-инь, представників/-иць правозахисних і молодіжних організацій.
У своєму коментарі для «Громадського радіо» Світлана Сільченко, психологиня і регіональна координаторка Мандрівного на Вінниччині, наголосила на важливості кампанії та більшій увазі педагогів до своїх учнів та студентів:
«Наша кампанія не тільки для підлітків, дітей, вона і для дорослих та для тих фахівців, які працюють з дітьми — вчителів, соціальних працівників, психологів. Це для тих людей, які можуть побачити, що щось відбувається з їхніми учнями, студентами, донькою подруги, і вони розуміють — тут треба зупинитися, звернути увагу, і, можливо, саме ваше включення може врятувати життя, зупинити якийсь процес, який може призвести до летальних наслідків».
У Полтаві, Ужгороді, Львові та інших містах до обговорень долучалися режисер(к)и, герої та героїні фільмів — наживо й онлайн. Їхня присутність значно підсилювала розмови.
Знаковою подією стала прем’єра фільму «Санаторій» у Куяльнику — на локації, де проходили зйомки. Для режисера Гара О’Рурка цей показ став особливим. Він подякував працівникам санаторію за довіру і можливість працювати з дуже особистими історіями.
Мандрівний комунікував із вразливими групами — людьми, які живуть у гуртожитках для ВПО, у віддалених громадах, геріатричних пансіонатах, соціальних центрах, центрах життєстійкості, центрах пробації та установах виконання покарань. Зокрема, в установах виконання покарань у Харківській, Сумській, Черкаській і Полтавській областях відбулося понад 70 показів для більш ніж 1 400 ув’язнених. Люди дивилися і обговорювали фільми «У серці долини — спів» про досвід одиночного ув’язнення, «Моя золота дитина» і «Як пройшли мої літні канікули?».
Цьогорічний Мандрівний Docudays UA ми присвятили світлій пам’яті Тетяни Кулик. Людині з великим серцем, неймовірним менеджерським талантом, рідкісною здатністю тонко відчувати світ та покликанням змінювати його на краще. Такою була наша Таня — координаторка Департаменту з розвитку мереж ГО «Докудейз», яка вкладала всю себе у щорічний Мандрівний фестиваль і щоденну роботу Мережі кіноклубів Docudays UA. Її життя раптово обірвалося 29 липня 2025-го.
22-й Мандрівний Docudays UA проходив у великих містах і маленьких громадах, у прифронтових і вразливих регіонах. Всюди люди дивилися документальні фільми і говорили про складне. Про війну і втрати. Про самотність і гідність. Про права людини, про подвиг ЗСУ, волонтерів і медиків і про роботу кожного й кожної задля наближення Перемоги.
Мандрівний робив ці розмови можливими там, де зазвичай немає фестивалів і публічних дискусій. І саме в цьому була його головна цінність, бо право на голос і на діалог не має залежати від місця проживання.
