90 років тому:
25.04.1936 – у с. Копинівці на Закарпатті, народився Юрій Бадзьо – літературознавець, публіцист, перекладач, громадсько-політичний діяч, шістдесятник, політв’язень.
Закінчив філологічний факультет Ужгородського університету (1958). Учитель (1958–1960) та директор (1960–1961) восьмирічної школи в Мукачівському районі (1958–1961), член бюро райкому ЛКСМУ. Аспірант (1961–1964) та молодший науковий співробітник (1964–1965) Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР.
У 1964 році одружився зі Світланою Кириченко, яка після закінчення філологічного факультету Київського університету працювала в Інституті літератури АН УРСР. В шлюбі народилися син і донька; названими хрещеними батьками доньки Богдани Бадзьо (подружжя не ідентифікувало себе віруючими) стали Василь Стус і Надія Світлична (сестра Івана Світличного).
Член Ради неформального об’єднання – Київського клубу творчої молоді (від 1961). Підготував кандидатську дисертацію, проте через активну участь у процесах національно-культурного відродження (шістдесятництво) до захисту не був допущений. 4 вересня 1965 року в київському кінотеатрі «Україна» під час прем’єри фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» узяв участь у публічному протесті проти політичних арештів української інтелігенції. Після цього на партійних зборах Інституту літератури проведено «розгляд поведінки» Михайлини Коцюбинської та Юрія Бадзя. Замість визнати «помилковість» своєї поведінки, Юрій виступив на захист своєї позиції як реакції на нерівноправне становище українського народу в СРСР. Відповідно Юрій Бадзьо був виключений з КПРС та звільнений з роботи й загалом позбавлений можливости працювати в інтелектуальній сфері та друкуватися. Дружина (безпартійна) також за участь у протесті в кінотеатрі «Україна» була звільнена з Інституту, проте ще деякий час працювала в журналі Інституту філософії.
Працював на різних посадах, часто некваліфікованих (наприклад, вантажником), на одному місці не міг довго втриматися, був безробітним. У 1971 році звернувся з відкритим листом до VI з’їзду Спілки письменників України з критикою національно-культурної політики влади. Невдовзі розпочалися масштабні арешти української інтелігенції, і Світлана звернулася з листом до першого секретаря ЦК КПУ Щербицького з приводу долі дворічного сина заарештованої Надії Світличної. Відповідь була миттєвою – її відразу ж звільнили з Інституту філософії як «професійно непридатну». Подружжя листувалося з ув’язненими друзями, Світлана переписувала та поширювала вірші Василя Стуса.
Через два тижні після арештів січня 1972 року Юрій розпочав працю над історико-філософським дослідженням «Право жити», в якому обґрунтовував колоніальне становище українського народу в СРСР. У 1977 році було завершено чотири із п’яти задуманих розділів праці (обсяг щільного рукописного тексту склав понад 1400 сторінок), проте КДБ викрав рукопис. Юрій узявся до роботи заново, а дружина ночами, про всяк випадок, робила мікрокопії написаного. Тепер Комітет держбезпеки вже не вдавався до анонімного викрадення: 23 квітня 1979 року до помешкання прийшли співробітники з обшуком і вилучили 452 сторінки другого варіанта праці та зроблені мікрокопії, Юрія заарештували, а Світлану звільнили з праці в аптекоуправлінні.
12 грудня 1979 року Юрій Бадзьо за антирадянську пропаганду засуджений на 7 років ув’язнення та 5 років заслання. Ув’язнення відбував у таборі суворого режиму Дубровлаг у селищі Барашево в Мордовії, а заслання – у селищі Хандига в Якутії (нині Республіка Саха). В умовах неволі повною мірою проявив свій незламний характер – писав відкриті листи до Президії Верховної Ради СРСР, ЦК КПРС та радянських істориків, категорично відмовлявся писати заяву про каяття задля дострокового звільнення. Репресивні органи чинили тиск через дітей, змушуючи їх « відмовитися від батьків», через що дружина оголосила безстрокове голодування. Три роки в’язня позбавляли побачень з сім’єю. Увесь цей час дружина мужньо трималася, після кожного звільнення шукала нове місце (некваліфікованої) праці та передавала на Захід звернення до міжнародних організацій на захист чоловіка. Після етапування Юрія на заслання в Якутію дружина з донькою (син на той час перебував в армії) переїхала до нього.
Завдяки тиску міжнародної спільноти 9 грудня 1988 року Юрій Бадзьо звільнений із заслання і повернувся до Києва. Завідувач інформаційно-видавничого відділу Товариства української мови імени Т. Шевченка (1989-1991), співзасновник та голова Національної ради Демократичної партії України (1990-1992), науковий редактор Інституту філософії НАН України (від 1993). Член Спілки письменників України (1996). В останні роки доглядав паралізовану після інсульту дружину; виживали на мізерну пенсію та невелику заробітну платню. Усе життя присвятив служінню Україні та тому, щоби українське населення стало українською нацією, свідомою власного походження. За спогадами друзів, його найбільше гнітило духовно-культурне мародерство Московського царства, Російської імперії та радянської імперії, і він робив усе можливе, щоби повернути вкрадене.
Помер у Києві 2018.
