50 років тому:
4.02.1975 – під час мандрівки горами Швейцарії від серцевого нападу помер Євген Врецьона-«Волянський; Беран; Ґанді; Ґенко (1); Турчишин», провідний діяч ОУН, член УГВР. Батько Омелян Врецьона був офіцером УГА, в сім’ї плекалися національні патріотичні традиції.
Під час навчання в гімназії член Пласту (курінь «Лісові Чорти»). Співзасновник у Винниках української спортової організації «Дніпро», організатор пластового кооперативу у Винниках. Закінчив Вищу технічну школу у Празі (1933), інженер-хемік; дописувач професійного часопису «Технічні вісті». Володів німецькою, французькою, італійською, англійською та угорською мовами. Член УВО, згодом ОУН (1929). У липні 1927 познайомився з полковником Євгеном Коновальцем та став одним з його довірених співробітників. На Першій краєвій конференції ОУН (Львів, лютий 1930) обраний керівником військово-вишкільної референтури Крайової Екзекутиви ОУН, завідував партійною касою ОУН. Декілька разів заарештовувався польською поліцією. Учасник Конференції Проводу ОУН з представниками Крайової Екзекутиви ОУН (Берлін, 3-6.06.1933). У 1934 редактор перших 6-ти чисел спортово-виховного тижневика «Готові» (видавався за підтримки ОУН), один з авторів місячника «Студентський шлях». В’язень Берези Картузької (07.1937-04.1936). Після звільнення працював у банку української кооперації «Промбанк», згодом на деякий час виїхав до Праги. У другій половині 1930-их створив у Винниках підпільну лабораторію із виготовлення вибухівки для потреб ОУН.
Співорганізатор збройних формувань «Карпатська Січ» у Карпатській Україні (1938-1939), член Генерального штабу та керівник розвідувального відділу Карпатської Січі, інспекційний старшина Хустського гарнізону Січі, чотар (6.02.1939). Після бою під Буштином потрапив в угорський полон (03.1939), зазнав жорстоких катувань. Невдовзі втік до Румунії, звідти – до Відня в Австрії, з кінця 1939 перебував у Кракові. Після розколу ОУН приєднався до революційної фракції (Бандери), член референтури СБ Проводу ОУН, викладач розвідувальної справи на нелегальних курсах старшин ОУН. Співорганізатор Українського національного комітету у Кракові (1941). Одружився з Ольгою Лобшинецькою (уродженкою с. Підберізці).
З початком німецько-радянської війни у складі похідної групи ОУН(б) прибув до Львова. Разом з Іваном Равликом організатор Української народної міліції (УНМ), комісар УНМ м. Львова (2.07.1941 – до розпуску німцями 12 або 15.08.1941). Член Проводу ОУН(б), заступник референта СБ ОУН. Член референтури зовнішніх зв’язків ОУН (1943-1944), займався налагодженням контактів із закордоном, разом із М. Лебедем провадив перемовини між українським підпіллям та польською АК у Львові (1943), член української делегації на переговорах у Будапешті про співпрацю між угорськимми військами та УПА (12.1943). Попри те, що з технічних причин особисто не був присутній на установчих зборах Української Головної Визвольної Ради (11-15.07.1944), обраний членом УГВР. В серпні 1944 з родиною виїхав на Захід. У жовтні 1944 ЗП УГВР висланий до Італії для налагодження контактів із англо-американськими союзниками. У березні 1945 при нелегальному переході кордону до Швейцарії затриманий та інтернований до завершення війни. Після звільнення зумів перевезти дружину, сина та дружину Степана Бандери до Швейцарії. Член ЗП УГВР, у 1948-1950 виконувач обов’язків президента ЗП УГВР замість М. Лебедя. Зосередився на розвідувальній роботі, займався протидією проникнення радянської агентури в структури українського руху спротиву на еміграції, через що постійно перебував у полі зору комуністичних спецслужб. Активний дописувач часописів «Сучасність», «Сучасна Україна», «Українська трибуна» та інших. Похований у м. Базель у Швейцарії. Народився у м. Винники поблизу Львова 1.10.1905.
