180 років тому:
26(14).07.1845 – на Кавказі загинув Яків де Бальмен, граф, художник-аматор, літератор, офіцер московитського війська. Приятель Тараса Шевченка. Походив із давнього аристократичного роду з Шотландії, представники якого за часів короля Якова були на службі у французького короля, а прадід Якова вступив на службу до московитського війська. Дід Антон де Бальмен – генерал-поручник, ад’ютант гетьмана Кирила Розумовського, батько – Петро де Бальмен у званні підполковника вийшов у відставку та оселився у маєтку дружини Софії Башилової у с. Линовиця.
Початкову освіту здобув від батька, малювання навчався в художника Аполлона Мокрицького. На відмінно здав іспити за 7 клас та зарахований вільним слухачем Ніжинської гімназії вищих наук князя Безбородька (1830-1832); вчився добре, постійно отримував грамоти за навчання. Після складання випускних іспитів отримав чин 12-го класу (в імперії цей чин зазвичай надавався випускникам університету, що захистили кандидатський диплом). Був сформований у дусі українського патріотизму та ідентифікував себе українцем, про що засвідчив у листі своєму товаришеві В. Закревському: «Блукаючи по степу посеред цієї неозорої рівнини, котра закінчує Подільську губернію з боку Бугу, я часто задивлявся на силу-силенну могил – пам’яток старої слави нашої України. Ці степи – давні рубежі… землі Козачої, могили вкривають їх неначе тавра, поставлені на ґрунт відважністю українців. Хотів бо знати всі найменші подробиці рідного краю».
Через крах сподівань на шлюб з далекою родичкою Софією Вишнєвською, яку видавали заміж за підстаркуватого Михайла Маркевича пішов на військову службу. Унтер-офіцер (1832) та офіцер (1833) Білгородського уланського полку на Харківщині (тоді Білгородщина була частиною Слобідської України); в цей час написав декілька великих та низку дрібніших повістей, які в рукописах поширювалися серед офіцерів. Служив у різних частинах на Побужжі, в Царстві Польському, Умані, Вознесенську, Вінниці (1837-1843). Перебуваючи в Польщі створив серію малюнків з військового життя. Тут також переклав московитською мовою «Книгу народу польського і пілігримства» Адама Міцкевича, пристосуваши її до реалій української історії (невдовзі цей рукопис, який опинився у Костомарова, став доказом протидержавної діяльности Кирило-Мефодіївського братства). З часом розчарувався у військовій службі та почав замислюватися про відставку. Через Євгена Гребінку познайомився та потоваришував із Тарасом Шевченком. Про міцні товариські стосунки між Бальменом і Шевченком А. Кузьменко у книжці «Друже незабутній» написав: «Для Шевченка найбажанішим співрозмовником у ці дні був Яків де Бальмен. Саме тому він без вагань залишив усі розваги, міняв товариство розумної талановитої і доброзичливої Варвари Рєпніної на бесіди з Яковом Петровичем, з яким хотів бути в с. Мойсівці й Малютинцях, Березовій Рудці, Линовиці, Вейсбахівці». Разом із двоюрідним братом Михайлом Башиловим виконали по 39 ілюстрацій до рукописної збірки віршів Тараса Шевченка (переписану латинськими літерами; 1844).
З лютого 1844 у складі московитського окупаційного корпусу, як ад’ютант генерала О. Лідерса, учасник Кавказької війни. Про його ставлення до цієї загарбницької війни свідчить карикатура із саркастичними написами «Соте і останнє підкорення Кавказу» та «Великий спектакль перед походом генералів» (карикатура збереглася завдяки тому, що генерал Лідерс передав її у 3-тє відділення – орган політичної безпеки імперії). Достеменні обставини загибелі Якова де Бальмена невияснені. Відомо, що під час Даргинського походу проти Шаміля корпус Лідерса був відрізаний від основних сил і заблокований в ущелині перекритій завалом. Лідерс вислав Якова де Бальмена з повідомленням до генерала Воронцова. Коли згодом головні сили пробилися до колони Лідерса виявилося, що Бальмен зник, пошуки тіла, навіть попри обіцяну велику нагороду, були безуспішними – знайшли тільки сумку пропалого разом із його малюнками. Вважається що загинув в сутичці з чеченським загоном в районі Шуанійських висот. Народився у с. Линовиці на Чернігівщині 1813.
Загибель вірного товариша глибоко вразила Тараса Шевченка і на його смерть він написав антиімперську та антимосковську поему «Кавказ». Поема починається присвятою: «Искреннему моему Якову де Бальмену», а завершується жалобою-епітафією:
І тебе загнали, мій друже єдиний,
Мій Якове добрий! Не за Україну,
А за її ката довелось пролить
Кров добру, не чорну. Довелось запить
З московської чаші московську отруту!
О друже мій добрий! друже незабутий!
Живою душею в Украйні витай,
Літай з козаками понад берегами,
Розриті могили в степу назирай.
Заплач з козаками дрібними сльозами
І мене з неволі в степу виглядай.
Родинний маєток Бальменів у с. Линовиці складався з гарного двоповерхового будинку, двох одноповерхових флігелів, господарських споруд, були там розкішна бібліотека, картинна галерея, музей зброї, навіть письмовий стіл та декілька особистих речей Наполеона Бонапарта. Цей маєток свого часу відвідували Тарас Шевченко, Іван Котляревський, Євген Гребінка, Олександр Афанасьєв-Чужбинський, Нестор Кукольник, Іван Муравйов-Апостол, Лев Жемчужников та інші видатні діячі української культури. У 1919 московсько-більшовицькі вандали пограбували маєток, бібліотеку та мистецькі артефакти спалили, двір розібрали на цеглини, а на території розмістили машинно-тракторну станцію. Від часу падіння цієї варварської системи минуло вже більше як три десятиліття, а літературна та мистецька спадщина Якова де Бальмена на жаль й досі ґрунтовно не вивчена, а що найбільш прикро не популяризується у вільній Україні.
