80 років тому:
5.05.1945 – за три дні до завершення Другої світової війни польська Свєнтокшиська бригада («бригада Святого Хреста»), що воювала по стороні гітлерівців покинула позиції, дорогою до західних союзників здобула частину концтабору Флоссенбюрг у Голишуві, звільнила 700 в’язнів, взяла в полон 200 охоронців табору та перейшла на сторону американців. Бригада сформована в серпні 1944 на базі 202-го та 204-го полків Національних збройних сил (NZS – підпільна військова організація руху Опору в Польщі). Командував бригадою полковник Антоній Шацький. Особовий склад NZS набрано з числа правих та радикально правих польських ультранаціоналістів, послідовників ідеології Дмовського. На противагу формуванням Армії крайової чи Батальйонів хлопських Свєнтокшиська бригада налагодила співпрацю з Ґестапо та пішла на колаборацію з гітлерівцями. Під час перебування на території Польщі воювала з комуністичним партизанськими формуваннями польської Армії людової та радянськими партизанами, а також влаштовувала масові погроми та вбивства євреїв. Як плату за співпрацю з режимом отримувала зброю та амуніцію від німців, а поранені жовніри лікувалися в німецьких госпіталях. Станом на 6 грудня 1944 бригада нараховувала 822 вояка, в тому числі 73 офіцера. Про мету боротьби NZS доволі відверто написала підпільна газета «Шанець» ще у 1943-му: «Ми переконані, що жоден німець або єврей, жоден українець або литовець не може бути повноправним громадянином майбутньої польської держави. (…) Ми повинні рішуче відкинути безглузду ідею громадянської рівності. (…) Треба повністю позбутися від євреїв, як від чужого, безумовно ворожого і нездатного до асиміляції елемента». Інші польські підпільні та партизанські формування вороже поставилися до Свєнтокшиської бригади, зокрема газета Батальйонів хлопських затаврувала кожного жовніра бригади як зрадника. Під час реалізації протинімецької Акції «Буря» бригада відмовилася брати в ній участь. У січні 1945 під Краковом бригада вступила в бій з підрозділами Червоної армії, а відтак з частинами Вермахту відступила на територію протекторату Богемії та Моравії, де отримала статус підрозділу СС (SS-Polnisch-Freiwillingen). Особовий склад бригади поповнювався польськими біженцями. Основні сили були задіяні в боях з більшовиками, а частина скерована в школи німецької розвідки для формування та підготовки диверсійних груп в тилах радянських військ. З грудня по квітень гітлерівцями в центральні регіони Польщі десантовано 4 групи парашутистів чисельністю близько 30 вояків, а ще 50 перейшло на територію Польщі сушею. Від квітня 1945 бригада була підпорядкована танковому корпусу «Фельдхернхалле» та використовувалася у прифронтовій зоні для боротьби з чехословацькими партизанами і радянськими розвідувальними групами. Після переходу на сторону союзників (6.05.1945) командування бригади намагалось доєднати її до Польських збройних сил на Заході, проте польський уряд в еміграції в Лондоні відмовився приймати одіозне формування, яке нещодавно підпорядковувалося гітлерівцям та вславилося численними військовими злочинами. Після війни в комуністичній Польщі воїни бригади заочно засуджені, проте американці відмовилися їх видавати польській владі. Комбатанти бригади постійно намагалися отримати статус колишніх польських солдатів, проте до 1988 їхні клопотання відхилялися. У 2017 Сейм Польщі одноголосно ухвалив відсвяткувати 75-ту річницю «Народових збройних сил» (NZS) і окремо відзначив Свєнтокшиську бригаду, навіть попри те, що в роки війни це формування було колаборантом гітлерівців. У 2018 прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравєцький поклав вінок і запалив свічку на могилах жовнірів бригади. Проте в польському суспільстві пролунали й нечисленні голоси протесту. У Варшаві відбулася маніфестація під гаслом «Ні для колаборації», під час якої колишній міністр закордонних справ в уряді Громадянської платформи Бартоломей Сєнкевіч в інтерв’ю польським медіа заявив, що в час, коли «на Свєнтокшиській землі помирали герої Армії крайової Свєнтокшиська бригада скомпрометувала себе співпрацею з німцями та з радомським Ґестапо». Нащадки ветеранів АК скерували лист з протестом проти святкувань Анджею Дуді. Лист протесту підписали відомі польські поети. А ще, наче на глум, на вшанування тих, хто вславився масовими єврейськими погромами та вбивствами був запрошений головний рабин Польщі Міхаель Шудриха, проте він заявив, що «подібні святкування принижують пам’ять всіх польських громадян, які загинули у війні з Німеччиною» та розцінив це запрошення як вияв «особистої неповаги».
Роздумуючи над цією історією неодмінно на гадку приходить знаний біблійний афоризм про скалку в чужому та колоду у власному оці.
