130 років тому:
4.04(23.03).1894 – у м. Ніжин на Чернігівщині у польсько-українській шляхетській сім’ї народився Роман Бжеський, літературознавець, історик, письменник, художник, журналіст, громадсько-політичний діяч, ідеолог модерного українського націоналізму. Батько Стефан поляк прихильний до України, інженер, мати Олена походила з українського старшинського роду Грищенків. Згідно законодавства Московитської імперії для мішаних шлюбів Роман хрещений у православній церкві. Закінчив Чернігівську гімназію (1916) з військовою спеціалізацією в ранзі старшого унтер-офіцера. В гімназії став членом «Братства самостійників», присягу на вірність Братству склав 1914 у Спаському соборі в Чернігові. Після Лютневої революції 1917 – помічник начальника міліції Чернігова, співорганізатор українського полку ім. гетьмана Петра Дорошенка. На Другому військовому з’їзді у Києві (06.1917) запропонував підняти повстання проти Московії, проти чого виступили Симон Петлюра та Микола Порш. Повітовий інспектор Центральної Ради в Кролевці, згодом у Літині на Вінниччині, урядовець загального департаменту Генерального секретаріату Внутрішніх справ. У складі Першого Куреня Січових стрільців захищав Київ від більшовицьких військ під командуванням Муравйова. У березні 1918 один з організаторів на Чернігівщині антибільшовицького повстанського загону. Після повернення до Києва працівник Міністерства закордонних справ в урядах Центральної Ради та Гетьманату. Член партії хліборобів-демократів (разом з Д. Донцовим і М. Міхновським). З 1920 оселився в Кременці на Волині, потоваришував з Уласом Самчуком, директор книгарні товариства «Просвіта», організатор нелегальних навчальних гуртків з українознавства та політичної освіти. Декілька разів переходив на територію підрадянської України, неодноразово ув’язнюваний більшовиками, проте кожного разу втікав з-під арешту. Співпрацівник «Літературно-наукового вісника» (редактор Д. Донцов), «Літопису Червоної Калини» та інших видань. З 1934 в’язень польського концтабору Береза-Картузька. У 1939-1941 з дружиною Надією перебували у Кракові, на доручення культурної референтури ОУН готував літературу для похідних груп ОУН, 1941 повернувся до Кременця. Заступник редактора газети «Волинь» (Рівне). 1943 на запрошення Ольжича виїхав до Праги. Після війни перебував у Мюнхені (1946-1950), звідки виїхав до США. Автор ґрунтовних досліджень з літературознавства, історії українських визвольних змагань, українського націоналізму, збірок віршів (рукописи поезій періоду війни загинули у Празі; вірш «Український гімн» став піснею УПА). В історичних працях обґрунтовував принципову відмінність давньослов’янської демократичної України, що була нерозривно пов’язана з Європою від автократичної Московії, а отже абсурдність їх поєднання в радянській імперії. В літературознавчих дослідженнях наголошував на необхідности збереження національно-культурної ідентичности в художній літературі на противагу універсалізму (космополітизму). Помер у м. Детройт у США 1982. Архів та літературну спадщину Р. Бжеського донька Маргарита Бжеська-Андраде передала в Україну.
