100 років тому:
8.08.1926 – у с. Бориславка Перемишльського повіту Львівського воєводства (село знищене Армією Крайовою у 1945 році) народився Павло Василик – єпископ катакомбної УГКЦ, багаторічний в’язень радянських тюрем і концтаборів, ісповідник віри. Псевдо – «Вуйцьо».
Закінчив Перемишльську гімназію, вступив до Перемишльської духовної семінарії. У листопаді 1945 року з родиною депортований до с. Бариш Бучацького району Тернопільської области. На початку 1946 року приїхав до Львова для продовження богословського навчання вже в умовах підпілля. Допомагав підпіллю ОУН та УПА добувати медикаменти та матеріали для друку листівок. 1 квітня 1947 року у Львові заарештований за доносом, засуджений на 10 років позбавлення волі.
1 січня 1950 року в таборі в Жезказгані Віктором Новіковим – екзархом Сибіру, єпископом Російської Греко-Католицької Церкви – висвячений на диякона. Священничих свячень не встиг отримати, оскільки владику раптово перевели до іншого табору. У червні 1956 року звільнений та повернувся до родини на Тернопільщину. 18 листопада 1956 року у Львові підпільним єпископом УГКЦ Миколаєм Чарнецьким таємно рукоположений на священника. Активно душпастирював на Тернопільщині, а також на Івано-Франківщині, Закарпатті, Львівщині і навіть у Криму. 22 січня 1959 року заарештований у Станіславі (нині Івано-Франківськ), засуджений на 5 років таборів та 5 років заслання. Ув’язнення відбував у Дубравлазі (с-ще Потьма в Мордовії; 1959–1964), відтак ще 5 років перебував на засланні. В ув’язненні зустрічався з Патріярхом Йосифом Сліпим.
1 травня 1974 року у с. Вільхівці Жидачівського району Львівської области єпископом Йосафатом Федориком хіротонізований на єпископа катакомбної УГКЦ. Засновував церковні громади по всій Україні, у балтійських республіках та Московії. Неодноразово затримувався органами КДБ і зазнавав погроз арештом. У період розвалу радянської імперії став одним із найактивніших борців за легалізацію УГКЦ та відновлення її прав. 4 серпня 1987 року в листі, адресованому Папі Іванові Павлові ІІ та президентові СРСР Михайлові Горбачову, разом із групою священників, монахів, монахинь і мирян проголосив про вихід УГКЦ із підпілля. 17 липня 1988 року з нагоди 1000-ліття Хрещення України-Руси у співслужінні з багатьма священниками відслужив Літургію, в якій взяли участь від 30 до 40 тисяч вірних. 17 вересня 1988 року в Москві взяв участь в обговоренні релігійної ситуації в СРСР із чотирма сенаторами США та представниками Верховної Ради СРСР. Неодноразово очолював делегації до Москви з вимогою легалізації УГКЦ (зокрема 7.02.1989, 16.05.1989). 28 січня 1990 року рішенням Івано-Франківського облвиконкому катедральний собор Воскресіння Христового повернуто УГКЦ; при цьому було окремо наголошено на вагомих заслугах владики Павла у справі легалізації катакомбної Церкви. Брав участь у переговорах щодо легалізації УГКЦ 12–16 січня 1990 року в Москві, у Даниловому монастирі, разом із представниками Ватикану та Московського патріархату.
Від 1990 року – єпископ-помічник Івано-Франківської єпархії, засновник Івано-Франківської духовної семінарії. 31 жовтня 1993 року в Коломиї інтронізований Коломийсько-Чернівецьким єпархом. Почесний доктор гуманітарних наук к одного з американських університетів (24.10.2000), почесний доктор Інституту економіки і права м. Івано-Франківська. Помер у Коломиї на Івано-Франківщині 2004.
