160 років тому:
28.04.1865 – у містечку Заставна на Буковині народився Микола Івасюк, художник баталіст, портретист, творець українських поштових марок. Закінчив Чернівецьку вищу реальну школу, де професором живопису був Юстин Пігуляк. За рекомендацією професора Пігуляка вступив до Віденської академії мистецтв (1884-1889), після завершення навчання як кращий випускник вдосконалював майстерність у Мюнхенській академії мистецтв (1890-1896). Познайомився з відомим українським живописцем Іллею Ріпиним. Побачивши роботи молодого майстра, Рипін висловив своє захоплення та порадив йому переїхати до Києва, щоби працювати над українськими сюжетами. В Мюнхені заприятелював з відомим польським художником Юзефом Брандтом (старший на 24 роки) та одружився з німкенею. Там же, як засвідчив у листі Осипу Маковею, вирішив повністю присвятити себе створенню батальних полотен на теми національно-визвольної боротьби українського народу.
Європейська преса високо оцінювала молодого мистця та пророкувала йому велике творче майбутнє, проте Івасюк вирішив повернутися на Батьківщину (1897). Викладач Чернівецької художньої школи, співзасновник (разом із Ю. Пігуляком) та керівник художньої школи для «талановитої та бідної молодіжі» у Чернівцях (1899-1908). У 1908 переїхав до Львова. Під час московитської окупації Львова (від вересня 1914) окупаційна адміністрація доручила Івасюку відтворити на полотні приїзд московського царя Миколи ІІ (квітень 1915). Ескіз картини зберігся у Львівському національному музеї. Але тільки австро-угорські та німецькі війська розпочали масштабний наступ художника звинуватили як «німецького шпигуна» та разом із іншими українськими громадсько-культурними діячами депортували до Ростова-на-Дону. У 1917 повернувся до Києва, а від 1919 мешкав у Львові, Чернівцях та Відні.
У 1919 уряд Директорії УНР доручив знаному в світі художнику створити малюнки державних поштових марок УНР («віденська серія»). Із серії з 14 марок вдалося надрукувати 8 (Відень, 31.05.1921), проте оскільки на той час УНР перестала існувати як незалежна держава на українських землях, то в обіг вони не були введені. У 1926 на запрошення голови Раднаркому УСРР Власа Чубаря разом із сім’єю переїхав до Києва та взяв радянське громадянство. Викладач Київського художнього інституту. Спочатку отримував похвалу від більшовицької влади, проте невдовзі переведений до Одеси, жорстко критикований за «буржуазні ухили» в творчости, а відтак підданий тотальному замовчуванню. Працівник пресового бюро Всеукраїнського фотокіноуправління, ілюстратор журналу «Кіно», висококласний художник змушений був виготовляти плакати до фільмів. За спогадами художника Василя Кричевського страшно бідував та був розчарований «радянським раєм».
Автор монументальних батальних картин з часів козаччини, боїв Українських січових стрільців та Української галицької армії (не збереглись), жанрових картин, портретів відомих діячів української культури, іконостасів низки церков на Буковині. Усі твори майстра мають виразне національно-патріотичне спрямування. Найвизначнішою картиною в його творчости є «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва 1649 року» (розмір 4х6 м; зберігається в Національному художньому музеї України), над якою за твердженням дослідників працював 20 років (1892-1912), а за свідченням доньки Олени постійно доопрацьовував її понад 40 років (до 1936). Вціліло це полотно випадково – коли енкаведисти конфісковували твори майстра (в подальшому були знищені як «ідеологічно ворожі») воно було скручене і знаходилося за дверима у ванній кімнаті, а більшовицькі неуки не здогадались розгорнути сувій. За розповідями пані Олени на картині три жінки в кутку є портретними зображеннями дружини Івасюка та його доньок – Олександри та Олени, а в постаті козака у білій кучмі на задньому плані художник змалював себе. Загалом створив понад 500 винятково високої мистецької вартости творів, доля переважної більшости яких невідома. В Україні зберігається півтора десятка картин (Чернівці, Київ), ще якась частина в музеях та приватних колекціях за кордоном.
18 вересня 1937 на квартирі Івасюка влаштовано обшук і хоча нічого підозрілого не було знайдено все ж 72-річного художника ув’язнено в Лук’янівській тюрмі. Йому інкриміновано членство в українській націоналістичній терористичній організації та роботу на німецьку розвідку. Попри те, що винним себе не визнав 14.11.1937 засуджений до розстрілу. Розстріляний у Києві 1937. Тіло захоронене у Биківні в невідомій могилі.
