70 років тому:
18.05.1955 – у Львові помер Микола Дужий-«Вировий; Мирон; Микола Карівський; Колос Іван; Грицько; Роман», письменник, військово-політичний діяч визвольної боротьби українського народу у ХХ столітті. Брат Петра та Івана Дужих. Навчався у гімназії, доброволець УГА (1918), підхорунжий. Закінчив історичний факультет Львівського Таємного Українського університету (1921-1924). Мобілізований до Війська польського (1924), закінчив школу підхорунжих, командир роти (1926). Після демобілізації закінчив Львівський університет (1932), магістр філософії.
Член УВО (з 1926). Редактор журналу «Студентський шлях» (1931). Член Головного виділу (1931) та секретар Головної Управи товариства «Просвіта» (1932-1939), редактор (на громадських засадах) календарів «Просвіти». Після більшовицької окупації Західної України перейшов кордон та оселився у Кракові (10.1939). Керівник культурного відділу Українського Центрального Комітету у Кракові (1939-1941) та Львові (1941-1944). Член ОУН (з 1941), один із розробників концепції формування збройних відділів ОУН. Член делегації Референтури закордонних зв’язків на переговорах з румунською та угорською сторонами (1944). Категорично відмовився емігрувати за кордон. Учасник Великого збору УГВР (11-15.07.1944), секретар Президії УГВР, в.о. Голови Президії УГВР (12.09.1944‑4.06.1945). Редактор видань Головного військового штабу УПА (у т.ч. бойового статуту піхоти УПА), сотник УПА (15.04.1945). Відзначений Бронзовим Хрестом заслуги УПА (25.04.1945).
Захоплений в полон у загазованій криївці (4.06.1945). Під час слідства не признався про членство в УГВР. Засуджений до смертної кари, яку замінено на 20 років каторги. Звільнений з ув’язнення за станом здоров’я (04.1955), на волі прожив всього 12 днів. Похований на Личаківському цвинтарі, у 2000 перепохований на полі почесних поховань Личаківського кладовища. Народився у с. Карів на Львівщині 1901.
