160 років тому:
20(8).01.1865 – у с. Солоне (Соляниківка) Куп’янського повіту Харківської губернії (нині не існує, розташоване поруч с. Старовірівка Шевченківського району Харківської области) народився Михайло Туган-Барановський, князь, економіст світового рівня, соціолог, основоположник економічної науки в Московській імперії та Україні, генеральний секретар фінансів Центральної Ради, один із фундаторів Української Академії наук. Батько Іван Туган-Барановський, генерал артилерії, виводив рід від нащадків Чингізхана, що осіли в Литві (у 1410 командувач татарської кінноти Туган-бек одружився з князівною Розалією Барановською наслідком чого рід отримав потрійне прізвище – Туган-Мірза-Барановський). Мати Ганна Монтвід – українка зі стародавнього князівського роду, що сягав часів князя Гедиміна. На формування української ідентичности Михайла значний вплив мала тітка Олександра Монтвід, яка утримувала літературний салон та писала власні твори. Згодом Михайло засвідчив про себе, що хоча за походженням був наполовину українцем, проте «у ранній юности та на університетській лаві почував себе українським патріотом».
Навчався у Другій Московській, Першій Київській та Другій Харківській гімназіях. Поступив на природничо-математичний факультет Харківського університету (1884; в деяких літературних джерелах на фізико-математичний факультет Петербурзького університету, звідки відрахований за участь в студентській демонстрації). Через «політичну неблагонадійність» (виразно українські погляди) відрахований з університету, через що вимушений екстерном закінчити правничо-економічний факультет (1888), кандидат наук. Закінчив також правничо-економічний факультет Харківського університету (1890), вивчав фабричне законодавство та матеріали парламентських комісій в Англії (1892). В Московському університеті захистив магістерську дисертацію з історії економічних криз в Англії (1894). Приват-доцент Петербурзького університету (01.1895), в Московському університеті захистив докторську про діяльність фабрик в Московитській імперії (1898). Проте викладацька кар’єра тривала недовго – наказом міністра народної освіти звільнений, а навесні 1901 за участь в студентській демонстрації висланий до Полтавської губернії. Активний учасник українського суспільно-культурного життя. У 1905 ініціював встановлення у Полтаві пам’ятника Тарасу Шевченку та розпочав збірку коштів (ідея реалізована лише у 1926). Внаслідок революційних подій 1905 відновився на посаді приват-доцента Петербурзького університету, від 1913 також професор економічного факультету Петербурзького політехнічного інституту. Читав лекції в інших навчальних закладах.
Вже з перших наукових публікацій (початок 1890-х) засвідчив про себе, як про непересічного теоретика, а його праці отримали широкий розголос у міжнародних наукових колах. Загалом автор близько 140 наукових праць, присвячених різним питанням економіки. Зокрема розробник теорії періодичних економічних криз та їх подолання, дуалістичної теорії вартости, увійшов в гроно найвидатніших теоретиків кооперативного руху в Східній Європі. Відомий австрійський та американський економіст Йозеф Алоїз Шумпетер назвав його найкращим слов’янським економістом. Інший авторитет в царині економічних наук норвезький професор Кассель назвав українського вченого «найвидатнішим теоретиком економічних криз». Московитський дослідник М. Кондратьєв визнав, що Туган-Барановський вивів економічну науку в Московії на європейський рівень. Український вчений-економіст Степан Злупко написав про Туган-Барановського: «…його економічні теорії зробили помітний слід майже в усіх країнах Європи… А Україна дала світові видатного і оригінального економіста-мислителя, у творчій спадщині якого відбилася українська ментальність, здатність бачити економічні події з позицій критерію людяності». На початках наукової діяльности був «поміркованим марксистом» («легальним марксистом»), вважаючи за можливе трансформування капіталізму в «етичний соціалізм» на основі загальнолюдських цінностей, відсутности експлуатації та поваги до особистості. Проте від 1901 відмовився від цих поглядів та нищівно розкритикував теорію додаткової вартости Маркса, як помилкову та позбавлену змісту. За це наразився на обурення з боку марксистів та Володимира Лєніна. Чимало зусиль докладав вчений також для спростування утопічних теорій московитських народників про месіанізм общинних відносин. Його наукові здобутки в багатьох аспектах й сьогодні залишаються актуальними в сучасній економічній науці.
Перед початком Першої світової війни разом із М. Грушевським та іншими українськими вченими працював над енциклопедичним довідником «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (2 томи видано у 1914-1916, 3-й том присвячений народному господарству України, редагований Туган-Барановським не був надрукований). Влітку 1917 повернувся в Україну, генеральний секретар (міністр) фінансів Української Центральної Ради (08-11.1917). Відстоював створення власної національної валюти, самостійність українського кооперативного руху. Наприкінці 1917 через неприйняття самогубної для держави лівацької політики соціал-демократів і соціал-революціонерів Центральної Ради подав у відставку. Редактор журналу «Українська кооперація», голова Українського товариства економістів, професор та декан юридичного факультету Київського українського державного університету. Разом із Володимиром Вернадським, Миколою Василенком та Агатангелом Кримським співзасновник Української Академії Наук (осінь 1918), дійсний член ВУАН, керівник відділення соціально-економічних наук, розробник законопроєкту про національну АН. Організатор і керівник Інституту з вивчення економічної кон’юнктури та народного господарства (створений 5.12.1918), засновник Демографічного інституту (1919). На початку 1919 призначений радником дипломатичної місії УНР, яка їхала на Паризьку мирну конференцію. Дорогою в поїзді помер від серцевого нападу на станції Затишшя (нині Захарівський район Одеської области) 1919. Похований на Старому християнському цвинтарі Одеси (знищений більшовиками у 1930-х).
