100 років тому:
28.02.1922 – у с. Германівка на Київщині народився Леонід Коваленко, літературознавець, літературний критик, учасник українського правозахисного руху, чоловік літературознавця Ніни Калениченко. Закінчив Київський університет (1948), працював в Інституті літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР, кандидат філологічних наук (1954), член Спілки письменників України (1954), заступник головного редактора журналу «Радянське літературознавство» (1957-1959; нині «Слово і час»). Досліджував українську літературу ХХ століття, автор близько 300 наукових робіт, зокрема розділів в «Історії української літератури», «Історії Києва» та інших монографій, статей для київських і московських енциклопедичних видань. У квітні 1968 підписав «Лист 139-ти» до Генерального секретаря ЦК КПРС Л. Брежнєва з протестом проти арештів молодої інтелігенції. На початку 1960-х, виступаючи на одному із зібрань, не зважаючи на можливі наслідки (за тиждень мав проходити конкурс на посаду) заявив, що літераторами й досі керують «люди, у яких на руках кров українських письменників». Коли ж із залу пролунала лукава фраза чи може назвати конкретні прізвища, то Коваленко не вагаючись відповів: «Директор Інституту літератури Микола Шамота». Порятувало тоді фронтове минуле від початку війни, важкі поранення і 12 орденів та медалей. За власною ініціативою відвідав Соловки, де намагався хоч щось дізнатись про долю знищених українських письменників. Не бажаючи писати неправди, відмовився від завершення роботи над докторською дисертацією, присвяченої літературній критиці 1917-1920-х років. Помер у Києві 1983.
