120 років тому:
28.02.1905 – у містечку Зідлінггаузен, Королівства Прусія народився Йозеф (Йоан) Петерс, німець за походженням, ієромонах та архимандрит УГКЦ, один з найближчих помічників митрополита Андрея Шептицького. Навчався на філософському факультеті Лювенського університету в Бельгії (1928-1932) та Колегії св. Андрія при Мюнхенському університеті на філософсько-богословському факультеті (1932-1936). У Мюнхені познайомився зі священником УГКЦ о. Юлієм Тицяком, який зацікавив його Східною Церквою. У 1933 вперше відвідав Галичину та зустрівся з митрополитом А. Шептицьким. У травні 1934 вдруге приїхав до Львова та став послушником у Святоуспенській Унівській лаврі (Студійський устав). Рік навчався у Львівській богословській академії, відтак у Папському Григоріанському університеті в Римі (1936-1937). Митрополитом Андреєм Шептицьким рукоположений на священника (21.11.1937). На доручення А. Шептицького упорядковував та помножував бібліотеку «Студіону», бібліотекар митрополита. Помічник Шептицького в економічних питаннях, зокрема в справі закупівлі найновішого на той час рентген-апарата фірми Сіменс для українського шпиталю «Народна лічниця». Настоятель монастиря Св. священномученика Йосафата (1938). Перед початком Другої світової війни виїхав до Німеччини; сотрудник на парафії Св. великомучениці Варвари у Відні. Згодом переїхав до Кракова. Використовуючи громадянство Райху та німецьке походження і як наслідок можливість вільного пересування окупованими територіями, забезпечував зв’язок між ієрархією Перемиської єпархії та папським нунцієм у Німеччині. З початком німецько-радянської війни повернувся до Львова. Використовуючи підприємницькі таланти о. Петерса митрополит Андрей доручив йому організувати та керувати фабрикою з виготовлення взуття «Солід». Формально фабрика виготовляла взуття для Вермахту, але під цим прикриттям вона виконувала низку інших важливих завдань:
– була джерелом доходів для Львівської Архиєпархії та монастиря студитів;
– стала прихистком для єврейських робітників в часі гітлерівського геноциду, а на її території у підвалах організовано схованки для єврейських дітей (загалом вдалося врятувати близько 50 осіб);
– вироби зі зекономленої шкіри скеровувалися на потреби селян.
На початку німецької окупації Львова, скориставшись з відсутности адміністрації, перевіз покинуту друкарню на площу Св. Юра та організував митрополичу друкарню «Студіон». Попри релігійну літературу робітники друкарні за дорученням ОУН тиражували антинімецькі листівки. За шрифтами німці швидко віднайшли місце їх виготовлення і 11 грудня 1942 поліція оточила Святоюрську гору, здійснила обшуки та заарештувала виконавчого директора друкарні ієромонаха Никанора Дейнегу. Тоді о. Йоан Петерс узяв усю провину на себе. Сім місяців його утримували в тюрмі на вул. Лонцького. Про звільнення о. Йоана клопотали митрополит Андрей Шептицький, батько Гайнріх Петерс, німецький єпископ Гайнріх Вінкен. Під час слідства СД намагалося схилити в’язня до співпраці та стеження за митрополитом Андреєм, проте усі пропозиції о. Йоан відкинув. У висліді його призначили на розстріл та повезли на страту до Дюссельдорфа. Проте супровідні документи в дорозі згубилися і, оскільки невідомо було, що з ним робити, то відправили до концтабору Дахау (10.07.1943), де став в’язнем № 49641 у блоці № 26. У нелюдських табірних умовах здійснював активне душпастирське служіння серед українських в’язнів.
Після війни духовно опікувався українцями греко-католиками у таборах переміщених осіб в американській та британській зонах окупації. Разом із товаришем з новіціату ієромонахом Марком Стеком започаткував молитовний рух за беатифікацію митрополита Андрея Шептицького. Керівник малої семінарії у Падерборні, організатор українського класу (26 учнів) у німецькій гімназії у м. Ксантен (1957), співзасновник Українського християнського робітничого руху у ФРН. Засновник на території Аахенської дієцезії східнохристиянського центру у Крефельді, який включав будинок для старших людей, видавництво, монастир сестер Студійського уставу, церкву. В справах розбудови центру о. Йоану всіляко сприяв єпископ Аахена Йоханнес Йозеф ван дер Вальден. Проте після смерти владики Йоханнеса (1954) новий єпископ зупинив державне фінансування та усунув о. Йоана від керівництва центром. В протистоянні з німецьким єпископом о. Йоан не отримав підтримки українського архиєпископа Івана Бучка, навпаки той сприяв латинському владиці. Після тривалих протистоянь у 1966 о. Петерс покинув монаший чин студитів та приєднався до Мелькітської Греко-Католицької Церкви. Патріархом Максимом V піднесений до гідности архимандрита Єрусалиму (1981). Від 1973 замешкав у Ґрайснбаху у Баварії. В останні роки життя осліп. Помер у м. Ґрайснбах у Баварії 6.07.1995.
Після здобуття незалежности мав намір передати збірку ікон в Україну, проте через нестабільність політичної ситуації вирішив відтермінувати цю справу до кращих часів. На жаль після смерти отця ця збірка розпорошилася по приватних колекціях. Бібліотека о. Йоана була перевезена в Україну та зберігається в студитських монастирях Львова та Унева. За кілька років перед розглядом питання про присвоєння митрополиту Андрею Шептицькому звання Праведника народів світу о. Йоан зустрівся в Ізраїлі з рабином Давидом Кагане. Але під час голосування комісії Кагане утримався. Згодом, як згадували очевидці, о. Петерс дуже переживав, що владика Андрей не отримав визнання від Яд Вашем. Такого визнання не отримав також і сам о. Йозеф Петерс, попри те, що в справі порятунку євреїв важив власним життям та карався гітлерівському концтаборі.
