Зрусифіковані русифікатори
Йосиф Сірка
Засоби масової інформації в Україні перевершують часи сумнозвісних 30-х р. минулого століття, коли українців позбавили української абетки, а замість неї «вожді пролетаріята» накинули українцям приховану російську. Тоді все відбувалося «в імені пролетарської диктатури», яку контролював «секретар ЦК КПСС» із самої столиці усього «пролетарського» – Москви. І для всіх «вільних і братських (хоч, мало б бути сестерських) республік» ідеолоґію призначала правляча «партія рабочих і крестян», бо всякі інші партії та, навіть, релігія були заборонені.
Саме 30-ті р. були найтрагічнішими для української нації, не тільки через Голодомор, який запровадила «партія рабочих і кртестян», який обійшовся українцям нечуваними втратами – понад 10,5 мільйона загиблих, які доведені вже не тільки українськими, але й іноземними істориками-дослідниками. До цієї суми слід додати ще й мільйони смертей українгської інтеліґенції, яка була винищена лише через те, що прагнула вивчити минуле свого народу, своєї історії, своєї мови. Штучнитй Голодомор 1932 – 1933 р. був спрямований проти селянства, як частина ґеноцидних планів московських головорізів.
Якщо комуністичній диктатурі Кремля вдалося зломити опір вольнолюбів-землевласників, бо ж сотки українських поселень залишилися незаселеними, то «небезпека» для імперії залишалася у містах – українська інтеліґенція. А вона, інспірована представником і впертим «ленінцем» українських комуністів М. Скрипником – не відповідала «ідеям Кремля» – творити «пролетарську культуру», керовану мовою пролетаріяту – російською. Тому в Україну, у січні 1933 р., Сталін надіслав українофоба П.Постишева, який став 2-им секретарем ЦК КП(б)У. Він зразу став шукати «ворогів народу».
Постишев виступав за застосування репресивних методів при проведенні колективізації і виконанні плану хлібозаготівель в Україні, за боротьбу зі «шкідниками» і «націоналістичною контреволюцією». Постишев був одним з найголовніших організаторів Голодомору.
Всі труднощі й зриви здійснюваної тоді індустріалізації і колективізації в Україні, Постишев приписував «контрреволюційній» діяльності «українських націоналістів, що гуртувалися навколо М. Скрипника (1872 – 1933) і прикривалися його авторитетом». Скрипника піддали гострій критиці й звільнили від керівництва народним комісаріатом освіти. Можливо, тому, не маючи іншого виходу, Скрипник запобіг неминучій своїй ліквідації, вчинивши самогубство.
Смерть Скрипника – «ленініста-ідеаліста», який вірив у побудову соціалістичної України у складі СССР, сприяла Постишеву розгорнути криваву боротьбу з «українським націоналізмом», яку у ХХІ-ому ст. продовжує кремлівський диктатор Путін. Щоправда, Путін перевершив свого попередника, він вирішив здійснити Ґеноцид українців не голодом, але наймодернішою зброєю, яка зрівнює українські міста та села з землею.Путін розуміє, що залишати цілими міста і села не має сенсу – бо ж і так нема ким їх заселяти: великі території РФ також порідшали, завдяки війнам та еміґрацією (втечею від смерті)! А бомбардування атомного «саркофаґу» Чорнобильської АЕС є підтвердженням того, що в Кремлі за останніх понад 100 років імперські «вампіри» втратили не тільки людяність, але й почуття будь-якої відповідальности перед власним народом та нащадками.
Респресії 1937 – 1939 р. були зачисткою «національного мозку» – інтеліґенції, яка повірила, що «союз братських республік» є,справді, вільним, забувши, що «диктатура» – вилучає такі слова, як воля – свобода, бо ж вони є антаґоністичними до диктатури
До революції 1917 року М. Скрипник ішов цілковито в течії російського більшовизму. З українським визвольним рухом він зустрівся, коли прибув з доручення Леніна до України. Розуміючи вагу національного питання, як послідовний ленінець, понад усе ставив ідею світової пролетарської революції, яка, на його думку, мала принести справедливе розв’язання всіх соціально-політичних питань, у тому числі й національних. Але в практичній діяльності Скрипник наразився на вороже ставлення чужинецької за національним складом (особливо в її керівництві) КП(б)У до всього українського, трактованого нею як «контрреволюційне». Тому він повів боротьбу проти нігілізму («люксембурґіянства») в національному питанні, зокрема проти тодішніх керівників КП(б)У Е.Кірінґа та Д.Лебедя, автора теорії боротьби двох культур. По усуненні їх з Української ССР Скрипник став ініціатором запровадження українізії.
Особливо велику діяльність у цій ділянці він розгорнув, ставши народним комісаром освіти, якому тоді підлягали всі галузі культурного будівництва. Під його керівництвом була завершена українізація преси, початкового і середнього шкільництва, значною мірою українізоване викладання у вищій школі. Крім того, Скрипник скликав 1927 року всеукраїнську (з участю вчених і з-поза УССР) правописну конференцію, внаслідок якої був опрацьований т. зв. «скрипрниківський правопис», затверджений 1928 року, який усував русифікаційні впливи на українську мову.
На жаль, Постишев подбав, щоб довгорічна мрія Скрипника – дати можливість українцям розвивати українську мову, яка вже вживалася в українських школах та університетах – померла з ним. Присланий з Москви українофоб нашвидко організував «виправленну» тзв. «Скрипниківку», а зросійщений «Український правопис» появився у вересені 1933 р. з поясненнями, які зводяься до одного: він дуже відмінний від «Скрипниківки», бо «чистий» від «націоналізму та буржуазної культури».
Задля «наукового пояснення» причин «випралень» «Українського правопису», який був затверджений 1928 р., наведу хоч кілька пояснень «виправлень». «Основні виправлення стосуються ліквідації усіх правил, що орієнтували українську мову на польську та чеську буржуазні культури, перекручували сучасну українську мову, ставили бар’єр між українською та російською мовами. В зв’язку з цим — а) ліквідовано націоналістичні правила щодо правопису іншомовних слів; б) викинуто з правопису форми, що засмічували сучасну українську мову архаїзмами, непотрібними паралелізмами, провінціалізмами; в) змінено правило про вживання роду в іншомовних словах; г) ліквідовано націоналістичне правило нормування географічних назв; д) змінено ілюстративний матеріал, що мав націоналістично-куркульський характер; е) внесено зміни в граматичну термінологію».
«Правопис, ухвалений М. Скрипником 6-го вересня 1928 року, скеровував розвиток української мови на польську, чеську буржуазну культуру. Це ставило бар’єр між українською та російською мовою, гальмувало вивчення грамоти широкими трудящими масами».
«Націоналісти намагалися українську мову протиставляти іншим мовам братніх народів нашого Союзу, особливо мові російській.»
Видатний революціонер, державник і патріот України М.Скрипник був найяскравішим прикладом того, як російська шовіністична большевецька зграя вміла «нагороджувати» активних і здібних людей, які вірили, що з московитами можна жити у союзі «рівних і незалежних респіблік. Звичайно, що, теоретично, «союз» вільних республік міг стати першим «прикладом» для Европи. Европейський Союз, який був заснований 6 країнами, а сьогодні існує у вигляді на основі Мастрихської угоди, підписаної 7.2.1992 р., став тим «союзом вільних держав» у якому всі мови вільні, відповідно – навіть найменша держава є рівноправним членом ЕС. На сьогодні Европейський Союз займає площу 4 233 255 км2 ( 7-ме місце у світі), з населенням близько 445 мільйонів людей (3-тє місце у світі).
СССР називали «тюрмомою народів», а від самого початку його виникнення, за допомоги зрусифікованих яничар (приклад грузинських, українських, польських, єврейських та багатьох інших більшовиків-яничар) збереглася імперія з державною шовніністичною ідеолоґією, яка привела Московську імперію до нацизму гітлерівського зразка. Сучасна війна московської орди в Україні підтверджує «спадковість» першого російського царя Івана Ґрозного (1530 – 1584), яка проявилася, надіюся, у останнього «незмінного» президента тз. РФ і всієя Московії – В.Путіна. На основі звірств московських збройних сил в Україні – які перевершують звірства війська І.Ґрозного при руйнуванні окремих князівств, до прикладу – Новнородської республіки, коли 1546 р. під його керівництвом, московське військо, із 35 000 мешканців Новгорода, 27 000 стали жертвами небачених досі звірств московського «царства». Наступний «героїчний» злочин московських «м’ясників-різників» відбувся 262 роки пізніше, в козацькій столиці Батурині 1708 р., жетвою якого спалене і тотально зруйноване місто та 11-15 тисяч життів, разом з дітьм та жінками.
Після 476 років вчинок московських орків в Новгороді та 316 років після Батурина, орки московського «Володимира Жахливого» (Путіна), при віроломному вторгнені до України 2022 р., коли перевершили звірства в Новгороді та Батуриніпри допомозі наймодернішої зброї, танків, та літаків в українських містах: в Маріуполі, Бучі, Ірпені, Оленівці та ін.,бомбардуванням українських лікарень, навчальних закладів, електростанцій та житлових будинків. Злочини московії, які вчиняють москалі в Україні щодня є свідченням того, на Московії протягом століть ніщо не змінюється.
Совєтська влада тривалий час намагалася приховати деталі провадження кривавого процесу 1937-1938 рр., тому, певний час, доля української інтелектуальної еліти залишалася невідомою. Але на сьогодні, ми знаємо що таке Великий терор, Соловки та Сандормох. Ми знаємо, що вчинила радянська репресивна машина в період 1937-1938 рр. і що дійсно найголовніше – це зберегти пам’ять про те, що сталося в даний період і пам’ятати про той спадок, який залишила нам знищена Великим терором українська інтелектуальна еліта.
Після появи «Українського правопису» (1933), українську мову позбавили комуністи українців можливости розвиватися й збагачувати свою мову. Позбавлення «Скрипниківки» стало початком притуплюввання вродженого інтелекту українців, поєднаного з рідною мовою. Кожна мова розивалася тисячоліттями і вміщує в собі щось, чого бракує в іншій, бо її носії жили не тільки на іншій землі, але й в інших умовах. Тому і мови різноманітні – як і письмо, яке постало значно пізніше від мови.
Московські комуністичні ідеологи, появою сфальсифікованого «Українського правопису», накинули українцям російську мову, складаючи саму азбуку та виключаючи з ужитку слова, які дуже відрізнялися від «пролетарського московського язика». Доречно пригадати, що московський язик не є мовою етнічної групи, чи народу, бо він є штучним «язиком», який створив М.Ломоносов (1711 -1765). Тому зразки української мови можна знайти в історичних книгах та на стінах Київської Св. Софії (поряд з церковнослов’янською). Польський лікар Л.Л.Заменгоф (Zamenhof, 1859 – 1917) створив також штучну мову – Есперанто.
Започатковане в Україні Постишевим шукання «ворогів народу» довело країну до Великого терору 1937 – 1938, який і його самого знищив. Щоправда, українці, за той період втратили майже всю інтелігенцію – нау ковців, поетів і письменників та навіть Українську автокефальну православну церкву та українських комуністів, які діяли за часів Скрипника, було ліквідовано. Зазначимо, що заміна «Скрипниківки» на русифікований «правопис» була вагомим втручанням не тільки в заведену Скрипником українізацію, але й до подальшого ставлення до української мови та історії, яке досі спостерігаємо в українській політиці, в освіті молодшого покоління та, особливо, в телебаченні, радіо, про що не слід забувати! (Продовження буде).
26.2.2025 р.
