Ювілей, що здатний надихати

Недільного осіннього дня патріотична громадськість Львова зібралася на неординарне свято, ініційоване Львівською Лігою Українських Жінок, – 90-літній ювілей скромної, проте загальношанованої львів’янки Богдани Пилипчук. Її ім’я не надто відоме, але її постать зібрала представників багатьох громадських організацій. Простора світлиця ЛКП “Айсберг” ледве могла вмістити всіх, хто прийшов привітати ювілярку. Адже пані Богданка (саме так усі її називають!) є активним членом як Ліги Українських Жінок, так і “Просвіти”, “Рідної Школи”, Союзу Українок та членом Об’єднання самодіяльних художників і народних майстрів при Львівському державному обласному центрі народної творчості.
Світлиця “Айсберг” потонула у квітах, кілька годин лунали щирі вітання від різних організацій, приватних осіб, родини… Зворушливими були виступи Марти Бретун та Ірини Шуль, Стефана Горечого й Оксани Семенюк, Марти Лунь й Іванни Корнецької, Орислави Хомин і Ростислави Федак, Люби Шумської й Софії Перетятко та багатьох інших.
Натхненні пісні дарували ювілярці члени славного вокального колективу “Відгомін” під керівництвом Богдани Сімович (це представниці когорти тих, хто пройшов довгий і героїчний шлях, хто є справжніми посестрами по духу пані Богданки) та хору “Рута” під орудою Андрія Гули, а також “Духовне тріо” у складі отця-диякона Андрія Гули, Ольги Стефанко й Анни Гусак. Зворушливого вірша присвятила ювілярці поетеса Розалія Тарнавська…
Цікавим і вельми полум’яним був виступ самої ювілярки, яка говорила не про себе, а про самовідданість українській справі свого героїчного покоління та закликала відроджувати славні традиції патріотизму задля розбудови Української Держави.
Знову й знову подивляли присутні силу духу цієї тендітної старшої пані, хоч часто бачили її у вирі різних добрих українських справ.
Не можна не схилити голову перед її всепоглинаючою любов’ю до України та молодечим запалом, що не згасає з літами. Думається, що задля якоїсь вищої місії Господь дарує їй довгі літа, світлу пам’ять і неймовірну силу духу.
Щоб краще збагнути сучасникам героїчну життєву дорогу пані Богдани та заохотити наслідувати її патріотизм було презентовано книгу про неї Лідії Купчик під заголовком “Українським духом окрилена”.
Коротко розкажемо про життєву дорогу вельмишановної ювілярки і читачам.

Богдана Пилипчук – українським духом окрилена

Волею долі Пилипчук Богдана-Мирослава народилася і виросла в національно свідомому й духовно багатому селі Задвір’я Буського району на Львівщині.
Батьки її – хлібороби Павло і Юлія Пилипчуки – були глибоко релігійними й національно свідомими людьми. Цьому у великій мірі завдячували добрим парохам, на яких щастило цьому селу, та активно діючій “Просвіті”.
Богдана отримала гарне виховання в сезонному дитячому садочку, який, зорганізований Львівським Педагогічним товариством “Рідна школа”, кожного літа діяв у їхньому селі. Там діти знайомилися з природою, з історією рідного краю, там дітям прищеплювали любов до Бога і до України.
З раннього віку батько заохотив Богдану до читання, регулярно приносив книги з бібліотеки “Просвіти”, вона багато читала, залюбки вивчала і декламувала вірші на різних імпрезах. З юних літ брала участь у культурному житті і в суспільній праці в рідному селі: в товаристві “Просвіта”, в “Соколі”, в хорі, в драмгуртку, в “Марійській Дружині”.
Там зародилася в її душі всепоглинаюча любов до України та українського народу, яка ніколи не покидала й не покидає Богдану Пилипчук.
Ця любов привела її в 1941 році до лав ОУН. Це вже було у Львові, де Богдана працювала в Окружному Союзі Кооператив. Вона стала членом Юнацтва ОУН і самовіддано працювала в робітничій юнацькій сітці міста Львова. Отримала псевдо “Віра”.
Згодом пішла вчитись в хімічну школу, потім перейшла в торговельну. По закінченні торговельної школи працювала друкаркою в Ревізійному Союзі Кооператив, в редакції “Господарського кооперативного часопису”, рівночасно продовжувала працювати в робітничій юнацькій сітці ОУН.
У 1943 році Богдана дістає наказ Проводу іти “в терен” на Тернопільщину, тобто організовувати молодь у селах і районах. Після ідеологічно-червонохрестівського вишколу Богдану направляють в Чортківську округу в розпорядження обласної провідниці “Юнацтва” – “Іскри” (Мирослави Юрчинської). Тут її псевдо “Віра” змінили на “Криця”.
До речі, звернімо увагу, якими промовистими були її псевда! Чудово відбивали основні риси Богдани. Спочатку – “Віра”, бо понад усе вірила в Бога й український народ, у здобуття Україною незалежності. Потім – “Криця”. Видно, у той спосіб Провід відзначив крицеву стійкість цієї тендітної дівчини.
І почалося напружене підпільне життя. Проводила вишколи з юначками в багатьох селах Тернопільщини… Юначки заготовляли продукти харчування, лікарські трави, бинти з домашнього тканого полотна, ходили на зв’язок, розповсюджували літературу… Безліч недоспаних ночей, все в дорозі, в дорозі…
Богдана була не лише свідком, а й активним учасником творення Української Повстанської Армії.
В 1945 році Провід ОУН направив Богдану на навчання до Львова. Вчилася у фельдшерській школі, а потім вступила на філологію у Львівський університет. Та не довелося довго вчитися, – до помешкання, де вона жила, прийшли, щоб її арештувати. Попереджена господарем, втекла, покинула університет і Львів. Поїхала до своєї тітки у село Грушів і там вчителювала за документами своєї сестри Люби, бо знала, що її вже активно шукають.
У жовтні 1948 р. Богдана Пилипчук була заарештована на Дрогобиччині. Слідство проходило у Львові на Лонцького і тривало 4 місяці. Про це слідство воліє не згадувати, не жаліється, лише наголошує, що під час перебування в тюрмі, допитів, жорстоких побоїв безперервно молилася…
Засуджена Львівським Воєнним трибуналом по статті 54-1а, 11 на 25 років лагерів і 5 років позбавлення прав. Відправлена в Сибір, в Тайшетський ОЗЕРЛАГ, де її призначили в лісоповальну бригаду. В суворому кліматі, на непосильній праці, в холоді й голоді, Богдана не лише не зламалася, а й піднімала дух співв’язнів. Зокрема, організувала співв’язнів свого бараку на підготовку вертепу, і вони обійшли з ним усі бараки, щасливо уникнувши наскоку оперуповноваженого.
У 1956 році, після загального перегляду справ їй зменшили термін до 10 років, а зарахувавши час праці на важких роботах, її звільнили. У Стрию закінчила бухгалтерську школу, переїхала в м.Долину, де з труднощами знайшла роботу, працювала бухгалтером у лікарні. Ще багато переслідувань витерпіла…
Але й багато помочі добрих людей зазнавала й спостерігала.
Особливо добру згадку пані Богдана зберегла про головного лікаря Саву Охранчука, родом з Києва. Цей “східняк” щиро заопікувався монахинями, котрих безбожна влада вигнала з монастиря в Гошеві. Він прийняв усіх монахинь на працю до своєї лікарні, а дві монахині навіть мешкали в його домі. За це лікар Охранчук не раз мав неприємності від влади, але не переставав допомагати монахиням, захищати їх. А це в радянські часи було справжнім героїзмом.
Допомагав головний лікар і пані Богданці, аж поки в 1971 році не дістав категоричний наказ відомих органів звільнити її з праці. Немало цьому спричинилося не лише минуле пані Богданки, а й тісний контакт її із цими монахинями та священиками, які приїжджали до них. У помешканні монахинь регулярно відбувалися підпільні богослужіння, і пані Богданка часто брала в них участь.
Від 1971 року п.Богдана Пилипчук – у Львові. Мала великі проблеми з пропискою, прописалася в Зимній Воді, але скоро її насильно виписали, проте вдавалося працювати і без прописки. Працювала в централізованій бухгалтерії лікарень.
З початком українського відродження п.Богдана Пилипчук активно включилася в діяльність патріотичних організацій (КУН, Братство УПА, “Просвіта”, Ліґа Українських Жінок, “Рідна Школа”, Союз Українок).