Ярослав Тихий – священник катакомбної УГКЦ (110 років тому)
110 років тому:
22.04.1913 – у м. Підгайці на Тернопільщині в сім’ї судового урядника народився Ярослав Тихий, священник УГКЦ (1943), репресований, душпастир катакомбної УГКЦ. Осиротів у 9 років, коли батька забрали до тюрми через старшого сина Антона, який був у Січових Стрільцях і там забили до смерти. Навчався у Бережанській гімназії (1933), Член «Пласту». Закінчив Богословську академію у Львові (1938). Одружився з студенткою медінституту, донькою священника Оленою Шпитковською (1942). Душпастирював у Львові. 1946 за відмову перейти на московське православ’я заарештований і засуджений на 10 років ув’язнення та 5 років позбавлення громадянських прав. 1954 звільнений відповідно до амністії. Проте через чергову відмову переходити на московське православ’я йому не дозволили оселитися у Львові. Замешкав у родини в м. Підгайці на Тернопільщині, до Львова приїздив потайки, щоби зустрітися з сім’єю. Повернутися до Львова та прописатися зміг лише 1958, працював у міській дезінфекційній станції до виходу на пенсію. До падіння комуністичного режиму душпастирював у підпіллі, перебував під постійним наглядом КДБ, піддавався систематичним обшукам. Після легалізації УГКЦ був духовним опікуном шпиталю матері і дитини «Охмадит» та сповідником у храмі отців-студитів св. Михаїла. Помер у Львові 1996.
Із спогадів о. Ярослава Тихого: «В нас було так, що донощиків-священиків не було. Через те нам навіть і казали на слідстві: “Нам не треба ваших ані підписів, ані нічого, то собі беріть. Нам треба, щоб ви співпрацювали. Будете співпрацювати – ви собі ідіть спокійно. Тільки будете нам давати звіт.” – “Та не можу співпрацювати. “– “А чому?” – “Бо то не є праця.” – “А що то є?” – “То є зрада.” – “Є зрада. А Шептицькому служити – то не є зрада?” Я кажу: “Ну, так що ж. То що інакше, і то інакше. Це є мій начальник вищий. Я його повинен слухати».
