Власне відпруження

Я писав це англійською мовою, щоб дістатися до моїх однолітків-українців-американців. Є також версія українською мовою, але це здебільшого як проповідування для церковного хору. Здебільшого тому, що подібна проблема існує в інших громадах української діаспори, французькій, бельгійській, німецькій, російській та багатьох інших. Моя власна дружина мене звинувачує у тому, що я розгніваний старий. Я визнаю гнівну частину, але не стару. Ні, я не буду звертатися до теми генів, здоров’я та тривалості життя.

Я відносно активно працюю в громаді української діаспори більше 50 років, хоча я ще не старий, я є ветераном цієї громади. Чесно кажучи, у всі часи я був одержимий одним чи іншим питанням, і часто багатьма з них одночасно, що є наслідком характеру моєї матері, що передалось мені.

В недавньому інтерв’ю мене запитали, що я сподівався побачити перед тим, як зіткнутися з Богом. Я подав такі три пункти: міжнародне визнання ролі України як жертви протягом XX століття; Україна як повноправний член НАТО і моє особисте бажання поїсти в ресторані в Донецьку або їздити в таксі в Харкові, не роздратовуючись тим огидним язиком, який какає і дакає.

Однак майже відразу я зрозумів, що цей список був незадовільно неповним. Я хочу чути, як моя власна родина та мої українські друзі в діаспорі розмовляють українською між собою навіть тоді, коли я не присутний і не підслуховую їх. Мене називають різким або навіть екстремістським за наполягання на тому, щоб українська мова використовувалась виключно в комунікаціях української громади.

Це не ображає мене. Це почесний знак, подібно до того, як називають людей бандерівцями. Я дав раціональну відповідь, вказуючи, що українці в усьому світі, не всі говорять англійською мовою, і єдиним засобом спілкування є українська мова. Моє особисте почуття є більш суворим: українець, який проживає в діаспорі, і є не давніше третього покоління українцем, але не говорить, не читає та не пише, або дуже лінивий і, отже, насправді не є українцем чи не має інтелектуальної достатності.

Я не вірю в сентенцію, що цифри означають силу. Я також не дотримуюся концепції сліпої єдності. Дайте мені якість над кількістю. Я повністю впевнений, що не буду здобувати друзів цим аналізом. Немає виправдання для того, щоб не вивчити українську мову, коли є широкі можливості та зручності. Не навчання рівнозначне вчиненню національного гріха. Хоча в цей час немає національного пекла, але якщо ми продовжуватимемо з цим кавалерським ставленням і потуратимемо йому в Україні, а Росія поруч і постійно напружує свої м’язи, в майбутньому цілком може бути українське пекло. А ті, хто відмовився вчитися чи говорити українською мовою, заслуговуватимуть лише того пекла.

Ще одне руйнівне явище в українській діаспорі, яке мене турбує, – це корупція. Це не всепроникний залишок радянського суспільства, але однаково виснажливий для суспільства. Це більш згубно, тому що воно дуже особисте, і його виконавці добре знають, що це неправильно. Він існував у минулому з нашими попередниками, але тоді його широко засуджували або зневажали, іноді навіть карали.

Українські громадські організації часто працюють з дефіцитом. Це пов’язано з тим, що адміністративні витрати набагато перевищують вигоди, що надаються цими структурами їхнім членам та широкій громадськості. Це причина для занепокоєння номер один у некомерційних організацій. Крім того, цей стан посилюється через відсутність підзвітності. В даний час я беру участь у боротьбі за отримання бухгалтерського обліку в організації, яка не складала рахунків двадцять три роки. Особа, яка має доступ до записів, відмовилася брати участь і стверджувала, що лише члени організації мають право, і оскільки всі члени померли, ніхто не є. Наскільки груба ця позиція і погано обізнана ця особа! Життя організації випливає з громадської підтримки. Ця громадськість має право на бухгалтерський облік. Ця організація є лише незначним прикладом, безумовно, не найгучнішим. Я не закінчуватиму цю тираду, припускаючи, що люди зверху, мабуть, з добрими намірами, бо вони не є. Правда, багато хто з них некомпетентні, але в такому випадку їх слід звільнити, якщо вони відмовляться подати у відставку, і залучати добровільних та компетентних людей.

На завершення, щоб додати до мого списку, який раніше був наданий інтерв’юеру, я стверджую, що українці в діаспорі повинні використовувати тільки українську мову у всіх комунікаціях громади, що корупція в діаспорі має бути вирішена та викорінена, якщо вони хочуть залишатися актуальними для України та українського народу. Щиро дякую, що дозволили мені висловитися і звільнитися від внутрішнього стресу.

21 липня 2021 року

Аскольд С. Лозинський

Стаття англійською: Venting(1)