Владика Василій Лостен – Вічна Йому Память!
Він був квінтесенцією народного єпископа. Він ніколи не казав тобі, що робити. Він спочатку вислухав, а потім просто запропонував допомогти. Він давав пропозиції. Здається, він завжди знаходив час.
Я пам’ятаю подію на його честь. Церемоніймейстер опинився в скрутному становищі. Почесного гостя на трибуні не було. Тому що він бродив круглими столами під помостом. Деякі просто хотіли сфотографуватися. Інші просто шукали добрих слів. Єпископ Лостен був там, щоб прийняти. Його місце завжди було з народом.
Він був висвячений на єпископа в дуже важкий і розкольницький час для нашого народу і нашої Церкви. Спочатку він ставав об’єктом для суперечок і сварок, іноді навіть до насильства. Будучи мішенню, він, тим не менше, використав своє призначення та посаду, щоб зцілити. Він подружився зі своїми опонентами. Запам’ятаються його численні ініціативи та добрі справи для українського народу. Насправді його спадщина служитиме довго. Для нього була релігія, культура і навіть політика. Єпископ Лостен ніколи не цурався політики. Він знав, що його обов’язок — брати участь у кожному аспекті життя української громади.
Я не можу точно пригадати, скільки разів він телефонував мені з новою ідеєю або просто поговорити. Він також зазвичай дзвонив, щоб привітати мене з днем народження. У дусі благодійності він часто пропонував, де я міг би зробити свій внесок у цю нагоду, і це було не лише у Стемфорді. Визнаючи його добросовісність, я часто відповідав взаємністю власними пропозиціями щодо його доброзичливості — тобто радив, де він міг би жертвувати.
Щороку українська громада в Нью-Йорку та далеко за його межами відзначає та вшановує Великий Голодомор 1932-33 років (Голодомор) екуменічним богослужінням-реквіємом у Соборі Святого Патрика. Хоча багато хто вважає цю подію своєю заслугою, правда полягає в тому, що єпископ Лостен ініціював її, запросив Українську Православну Церкву та домовився з Римо-Католицькою Архієпархією Нью-Йорка.
Єпископ Лостен не тільки щедро витрачав свій час. Він був щедрим на свої гроші, походив із відносно заможної родини. Він приєднався до спільноти для порятунку українських католицьких шкіл Св. Юра в Нью-Йорку та вніс понад сто тисяч доларів власних коштів.
Його щедрість як у часі, так і в грошах була відчутна і в інших починаннях: Український музей і бібліотека в Стемфорді, Українська семінарія в Стемфорді. Його публікація книги про єпископа Амвросія Сенишина пролила багато нового світла на суперечливу постать в Українській Католицькій Церкві. Незважаючи на це, єпископ Лостен підтримував Патріарха Йосифа Сліпого та всіх його наступників аж до Святослава включно і, зокрема, кардинала Любомира Гузара, який зіткнувся з незавидним, але історичним завданням відбудови Католицької Церкви в Україні, не лише на традиційному Заході, але й на Сході також.
Суперечки між Ватиканом, Курією східного обряду та українськими вірними-католиками не були причиною для сильного дискомфорту, а нагодою для єпископа Лостена служити миротворцем і лікувати рани. Він залишався непохитним як у своїй вірності Папі Римському, так і в своїй українській пастві. Зокрема, єпископ Лостен вислуховував вірних. Він не вказував їм, як має бути, і не вимагав сліпої покори. Він пропонував завжди знаходити «modus vivendi», і, що більш важливо, діалог через Христа.
Крім того, була в його житті відданість екуменізму та єдиній українській церкві та його українським православним братам і сестрам. Одним із його найближчих друзів був український православний єпископ Всеволод Майданський. Це була ідея єпископа Лостена, щоб запросити єпископа Антонія УПЦ в США приєднатися до нього у святому Патрику на реквієм Голодомору.
Я багато разів використовував одне посилання в минулому, коли говорив або писав про єпископа Василя Лостена. З нагоди його вічного спочинку я повторюю: Всемогутній Бог зламав форму, коли створив Василя Лостена. У моєму життю, такого лідера Церкви, як він, ніколи не було. Він має бути прикладом для всіх українських християн. Служіть Богові, люблячи та виявляючи цю любов до свого ближнього. Благословенна буде Ваша пам’ять, Владико.
16 вересня 2024 р Аскольд С. Лозинський
