Вісімдесят п’ять продуктивних років
Минулої неділі Український конґресовий комітет Америки відзначив свою вісімдесят п’яту річницю в Нью-Йорку поблизу Таймс-сквер.
З цієї нагоди я хотів би висловити свою повагу моїм попередникам – представникам найвидатнішого покоління України – за їхню чудову та віддану спільну роботу, що охопила українських американців, народжених у Сполучених Штатах, та тих, хто народився в Україні та прибув до Сполучених Штатів «човном».
Мені пощастило бути переходовим президентом УККА. Моя дружина продовжує бути активною в УККА. Моїм попередником був Ігнат Білинський, який народився у Філадельфії в 1917 році, потім поїхав до України та повернувся до Америки у віці двадцяти п’яти років. Він був президентом два терміни та секретарем кілька термінів.
Його попередником на посаді президента був Лев Добрянський, народжений в Америці, пізніше посол і легенда УККА як за тривалістю терміну, так і за досягненнями. Його віце-президент Джо Лесоєр, також народжений в Америці, також був легендою за тривалістю терміну та досягненнями. Він був президентом Українського Народного Союзу, найбільшої української організації.
Мої батьки та батьки моєї дружини були частиною «людей-човнів». Мій батько, Евген Лозинський, політв’язень німецького концтабору Освенцим, приїхав до Америки з моєю матір’ю в 1951 році та одразу ж вступив до УККА. Він був президентом Ліґи українських політичних в’язнів. Моя мати пізніше стала дуже активною в УККА як представниця Обєднання жінок оборони чотирьох свобод України. Були й інші жінки, зокрема з Союзу українок Америки: Катерина Пелешок та Іванна Рожанковська. Пелешок народилася в Америці, Рожанковська в Україні.
Представники Української повстанської армії (УПА) також були дуже активними, їх представляли Лев Футала та Михайло Ковальчин. Громади представляли довголітні лідери в Нью-Йорку, Філадельфії, Клівленді, Детройті та Чикаґо: Гуглевич, Скальчук, Ліщинецький, Федорак та Харкевич відповідно.
Мій тесть, Володимир Стойко, був набагато молодшим. Він приїхав до Америки у двадцять п’ять років і згодом здобув ступінь доктора філософії з історії в Нью-Йоркському університеті. Він також приєднався до УККА, а згодом багато років обіймав посаду головного редактора видання УККА «The Ukrainian Quarterly». Його попередниками на цій посаді були Волтер Душник, який народився в Америці, та Микола Чировський, який народився в Україні. Стойка змінили Тарас Гунчак та Леонід Рудницький, обидва народилися в Україні.
На моїй пам’яті двома найдієвішими голосами розуму були Іван Вовчук, який деякий час очолював Політичну раду УККА, та представник духовенства, голос, який не мав аналогів: народний єпископ Василь Лостен. Серед багатьох інших видатних голосів у різних сферах були Іван Базарко, Микола Семанишин, Михайло Снігурович, Уляна Целевич, Ярослав Гайвас та Богдан Шебунчак, серед інших.
Ця чудова мозаїка найвидатнішого покоління України, яка поєднала представників, народжених в Америці, та тих, хто народився в Україні, служила українській громаді протягом тривалого часу, деяким навіть пощастило побачити плоди своєї праці – проголошення незалежності України.
Вони також мали передбачливість побудувати систему українських суботніх шкіл для навчання наступного покоління, що дозволило їм взяти на себе керівництво УККА та продовжити роботу. Це завдання, очевидно, набагато легше та складніше зараз, коли Україна незалежна, але перебуває у стані війни.
На церемонії в Нью-Йорку мені було доручено завидне завдання представити спеціального запрошеного доповідача, мого особистого друга з Брукліна, який справді прибув на човні зі своїми українськими батьками та здобув ступінь доктора філософії з дипломатії. Він став першим послом Америки в Україні у 1992 році. Його звати Роман Попадюк.
Я вважаю Романа гідним представником нащадків найвидатнішого покоління України та причиною, чому УККА продовжує бути життєздатним та видатним голосом України тут, в Америці. Роман дуже особливий, хоча він республіканець, а точніше, республіканець часів Джона Маккейна. Це робить його приналежність прийнятною.
Минулої неділі в Нью-Йорку завершилися післяобідні святкування, і ми заспівали українською мовою пісню «Многая літа» для Українського конґресового комітету Америки. Хоча деякі мої однолітки не розмовляють і не співають українською так добре, як наші батьки, ми дуже добре усвідомлюємо їхні зусилля та наші обов’язки.
5 травня 2026 року
Аскольд Лозинський
