Великодні Послання до Папи Францішка

Поруч мого села чи township, де я проживаю з дружиною, частинно є українська католицька церква, де парохом є український світський священник. Цього Великодня дійсно був Великий день для мене, як практикуючого, але критичного українця католика, який глибоко вірить, що віра та національність дуже пов’язані. Моя покійна мати говорила мені, що на Західній Україні де був парохом отець з глибоким патріотичним та християнським переконанням, ціле село було патріотичне, і дуже вдало влаштовувалась будь яка діяльність парафії, включно з будівництвом Божого храму, коли була потреба.

У цьогорічну Великодну неділю у цій парафії отець парох при відправі Служби Божої зовсім не згадував Папи Францішка. Це мене дуже втішило, бо я прийняв це, що наша церква приходить до розуму та національної гідності як християни та просто люди. Адже цей папа нас стільки скривдив.

Але виявилось не зовсім так, бо прийшовши до дому я дістав на живо відправу у парафії Святого Юра у Ню Йорку, і там, як у минулому, чотири рази молились за українофоба і москвофіла Францішка. Мушу признати, що я на це і сподівався, бо традиційно у нашій історії отці Василіяни виявлялися “найвигіднішими патріотами”. Колись я жартував нашим отцям Василіянам у Св. Юра, що правда, Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький був Василіянином, але все ж таки цей велетень духовний і національний, пізнавши Василіянський чин, переконав свого молодшого брата Климентія стати Студитом.

До речі мушу додати, що коли я купив помешкання у Львові, недалеко від церкви Св. Андрія, щойно опісля зрозумів, що не вдалося мені втекти від отців Василіян. У Св Андрія вже кількаразово я мав сутички з отцями навіть при сповіді за Папу Францішка, та останнє навіть за те, що в Св. Андрія у Службі згадують Блаженнішого Святослава як Верховного Архиєпископа, а не Патріарха. Отець парох Св. Андрія мені прямо сказав неправду, що так бажають парафіяни. Я його тоді запитав чи він переводив опитування серед своїх парафіян і чи він висповідався за цю неправду.

Я трохи вже навчився з отцями Василіянами розмовляти. Ще у 1990-их роках сусідня школа, Університет Купер Юніон, розбудовувала будинок поруч нашої церкви і школи. Отець парох (не буду згадувати його ім’я — нехай спочиває з Богом) згодився продати наші права до вулиці Тараса Шевченка університетові який обіцяв влаштувати там маленький парк. Коли я про це почув я підійшов до отця та сказав, що він не сміє цього робити бо вулиця Шевченка існує на карті міста і таким чином перестане існувати. Для підтвердження цього я скликав групу парафіян активних у громаді для розмови з отцем. Отець крутив по своєму, але усі учасники погодилися з мною та вимагали, щоби отець написав листа до університету виясняючи, що парафіяни категорично проти цього. І так сталось.

Моє зрозуміння верховенства чогось, крім духовного, серед отців Василіян теж навчене тим, що я ходив та закінчив середню школу, коледж та правничу школу, де верховодили Єзуїти. Вони мені стали дуже знайомими за цей час, так що, коли католицькі кардинали обрали папою єзуїта, а ще до того з Аргентини з нахилом до Марксизму, та такого, який не противився військовій хунті, яка розпоряджалася з громадянами по своєму притаманному звичаю, тобто брутально, я знав що можна сподіватися від нового Папи.

Як відомо у свої безславній історії на престолі Святого Петра Францішек осоромився кілька разово зустрічами з Путіним та Кириллом та різними заявами, які не варто тут нагадувати. Українцям недавно він радив підняти білу плахту здачі. На цю останню зневагу зареагував гідно наш церковний провід відповідною заявою.

27 березня ц.р. у Москві відбулася ХХУ Світова Російська Народна Рада під головуванням Кирилла. У заключному комунікаті написано таке:

“Особлива військова операція є у новій стадії національного визвольного змагання російського народу проти кримінального режиму Києва і колективного Заходу…З духовної та моральної точки зору, особлива військова операція є Свята Війна….ціла територія модерної України повинна входити у зону виключного впливу Росії…границі русcкого мира як духовного, культурного та цивілізованого явища є далеко ширші, ніж державні кордони Російської федерації та великої історичної Росії…”

Невідомо, чи ці претензії Росії засягають і території Першого Риму, бо хіба Москва — Третій Рим! Чи це так Папо Францішку? Москва спадкоємець Риму? Папа, скажіть своє слово!

31 березня 2024 року       Аскольд С. Лозинський