Свята в Україні (Львів і Київ)
Перехід через кордон Польща-Україна був пішоходом цим разом. Зробили ми це з дружиною і подругою з України тепер славною скрипалькою у США.
Львівські жінки мушу сказати надзвичайні. Це не тільки Соля але звичайна жінка продавець у магазині “Близенко” де я просив коньяк, але тільки з України і вона запропонувала “Шабо”. Ну, я скривися і питаю, як це з України. Вона дала мені лекцію з географії: хіба Одеса не Україна? За коняк я заплатив 251 гривнів, а за лекцію я дав 9 гривнів. Можна було і більше.
Львів святковий але не убраний вповні бодай настільки як зазвичай на свята. Згідно комендантського наказу ресторації працюють тільки до 21-ої години бо треба ще службовцям доїхати додому. Всюди працюють генератори і народ.
Біля Галицького базару продаються ялинки і галузки ялиць чи сосни. Комендантська година приходить о 24й годині, і все завершується.
У першому дні не було одного сигналу тривоги. Усі магазини до яких я входив працювали.
Темні особи представника зла, Путін і Кирил запропонували чи 36 чи 72 годин спокою в час Свят. От знайшлися релігійні особи.
Україна скептично поставилась до цього питання. І правильно, бо у найкращому випадку це могло мати значення на верхівці, тобто тільки для пропаганди, але не впливатиме на поле бою. Турецький президент Ердоган пропонував односторонний мир, бо з другої сторони він сподівався нормальну гуманну людську поведінку. Дискутувати на цю тему смішно. Кремль це не сторона домовлень. Достатньо сказати що спокою чи миру зі сторони москалів не було ні на годину. Один український політолог у відповідь на путінську чи кирилівську пропозицію сказав, що Гімарс вже відсвяткували 25 грудня, тому 7го січня будуть працювати.
Все ж таки, передбачаю відносний спокій, бо Україна не агресор, але хоч переможець бодай на сьогоднішній день, вона цивілізована, а москалі після поразок, а ще гірше усвідомлення, що війна може перекинутись на територію самої РФ, потребує трішки часу для вироблення нової військової стратегії. Тобто свята — це пауза для москалів. Тут нічого релігійного немає, як у самого Кирила, чи Путіна. Оце ж глибоко віруючі вбивці.
Ми вирішили сам Свят Вечір і Різдво відбути у Києві. Покликали таксі на залізничний вокзал. Цей таксівкар заслужив на окреме відзначення. Він просто турок з Стамбулу. Українську мову вивчає від 24 лютого. У його таксі висить напис що водій не розуміє мови окупантів. Теж висять написи як можна допомагати ЗСУ, куди звертатися, щоби жертвувати кров для поранених.
У нашому вагоні у поїзді зустрічаємо дуже цікавих осіб, студентку з Києва, яка робитиме докторат на Українському Католицькому Університеті у Львові, а також юриста з Чернігова та інженера в одній особі, у якого російська мати, рождений він сам у РФ і допомагає Україні у воєнному захисті на благодійні підставі. Моя категоричність щодо росіян трохи змінилась. Ось дійсно добрий росіянин. Я відійшов з певною дозою нової настанови до росіян, тобто вина не по стороні біології, а радше по культурі. Тим більше я став переконаним, що росіяни можуть стати більш нормальними тільки коли елімінувати імперську культуру. Це означає, що РФ треба розчленувати на різні народи, котрі проживають на її території. Щодо студентки УКУ я трохи тримав язик за зубами, хоч інколи і не витримав щодо деяких персонажів УВУ. Нехай Господь простить.
Свят Вечір відбуваємо у давніх друзів недалеко до центру. Спілкуємось, але у більшості прислухаємось до їхніх спостережень та переживань. Споживаємо більше, ніж дванадцять страв. Правда, я знову не витерпів, і спаплюжив пісний борщ та вареники з не пісною сметаною.
Київ убраний також менш святково, ніч звичайно. Познаки війни та ракетних ударів всюди. Навіть накриті Шевченко та Грушевський біля Університету вказують, що час не пересічний. Одначе дух Різва відчувається.
Цьогорічне Різдво історичного значення у Києві. Нарешті повернено Лаврі духовність. Відбувається відправа Митрополита Епіфанія Православної Церкви України у Успенському Соборі на території Києво Печерської Лаври. Крім духенства ПЦУ та мирян, кружляють також чимало агентів, між ними і попи тої структури яка уже в часі війни “молилася” за Росію.
На жаль, я простудився, і з маскою на обличчі вирішив підійти до найближчого для мене храму Володимирського Собору. Церква наповнена. Править у гурті своїх сотрудників Патріарх Філарет. Він не дає вражіння свого віку. У службі постійно проводяться молитви за Україну, її збройні сили та народ.
7 січня 2023 року Аскольд Лозинський
