Світлій памяті визначного українського бандуриста і художника. В 70-ліття смерті Юрія Сінгалевича.
Юрій Сінгалевич (1911–1947) за своє трагічно коротке життя зумів увійти в історію української культури як талановитий художник, зачинатель і подвижник відродження кобзарського мистецтва в Галичині, один із найвизначніших галицьких бандуристів першої половини ХХ сторіччя.
Народився Юрій Сінгалевич 26 червня 1911 року в селі Романові біля Бібрки на Львівщині, де його дід, Яків Сінгалевич, був парохом церкви. З раннього дитинства Юрій виявляв особливі здібності до музики та малювання. Коли йому сповнилося 10 років, помер його батько, поштовий урядовець. Мати Юрія — полька за національністю — покинула сина і виїхала до своєї рідні в Перемишль.. Осиротілим здібним до мистецтва хлопцем заопікувався його дідусь о.Яків Сінгалевич. Талановитого юнака певний час підтримував матеріально митрополит Андрей Шептицький, він сприяв поселенню Юрія у Львові в бурсі Греко-католицької духовної семінарії.
Як засвідчують двоюрідні сестри Ю. Сінгалевича1, митрополит Андрей віддавна був знайомий із їхньою родиною, знав іще о. Якова, з яким познайомився, посвячуючи в 1910 році церкву в його парохії в селі Підгородищі. Згодом ділові контакти лучили Владику зі стрийком Юрія — рідним братом його батька Володимиром Сінгалевичем (1875–1945), який був визначним громадським і політичним діячем, послом до австрійської Державної ради (1911–1918) та до Галицького сойму (1913–1914), також заступником голови Бойової управи УСС у Відні (від вересня 1914). Після смерті директора Земельного банку у Львові Володимир Сінгалевич за сприяння митрополита Андрея очолив цю фінансову установу.
У 1925–1933 рр. Юрій Сінгалевич навчався в авторитетній і популярній на той час Українській академічній гімназії у Львові, яка давала своїм випускникам прекрасну гуманітарну освіту, знання мов і патріотичний гарт. Уже в гімназійні роки Юрій під впливом наддніпрянських митців-емігрантів захопився грою на бандурі та змайстрував власний інструмент за підручником гри на бандурі. Відтоді він з великим замилуванням удосконалював свою техніку гри на бандурі, збирав літературу про кобзарство, колекціонував старовинні народні кобзи та торбани. Вони, за свідченням очевидців, згодом прикрашали стіни його помешкання у Львові.
Після закінчення гімназії, за порадою митрополита Андрея Шептицького, Ю. Сінгалевич студіював упродовж двох років (1933–1934) у Мистецькій школі Олекси Новаківського у Львові. У цей час він нерідко бував у Жовкві, в домі свого другого стрийка — жовківського судді Івана Сінгалевича (1882–1941) та його двох доньок Наталки й Неоніли. Юрій виконав там низку чарівних малярських творів, якими не раз підтримував себе матеріально. У пресі збереглася цікава фотографія з того часу, в якій зафіксовано день імянин Новаківського в його майстерні. Юниц Юрій Сінгалевич грає для художника на бандурі і, слухаючи його гру, за святковим столом зібралися сам Новаківський, його сини та учні – Антін Малюца з братом Степаном (теж бандуристом), Антін Павлось, Петро Гарах, Михайло Мороз, Ольга Плешкан, Олексій Друченко та Степан Луцик.
У 1930-х рр. Ю. Сінгалевич, аби заробити на прожиття, працював у Кредитному банку у Львові та — певний час — у редакції львівської газети «Діло». В цей період він розгорнув активну кобзарську діяльність, виступав із концертами у різних містах і містечках Галичини. як соліст-бандурист та із групою товаришів і учнів-бандуристів Ф. Якимцем, С. Малюцою, З. Штокало, В. Юркевичем. Пропагував мистецтво гри на бандурі під час своїх концертів і у виступах на радіо у Львові та Варшаві. У своєму репертуарі Ю. Сінгалевич мав безліч історичних народних дум, пісень, інструментальних творів у власних обробках. Організовував щорічні Шевченківські вечори у Львові, на яких виступав сам та у складі ансамблів і капел, якими керував. У 1930-х рр. у Львові вийшла грамофонна платівка зі записом музичних творів у виконанні Ю. Сінгалевича.
1930–1940 рр. — це період розквіту багатогранного таланту Ю. Сінгалевича як музиканта, художника й актора. Він створив низку перейнятих тонким поетичним настроєм олійних творів («Маки на городі», 1933; «Рожі. Натюрморт», 1930-ті — намальовані в Жовкві у стрия І. Сінгалевича), акварелі («Гуцул з файкою», 1930-ті рр.; «Вид на собор св. Юра у Львові», 1945р.; «Краєвид з маками», 1945 р.) та рисунки олівцем і пером, що були ілюстраціями до дитячих книжок («Галченя і горобець», «Повчання священика», «Коло дідуся», «На кораблі» — всі 1930-ті, НМЛ), а також олівцеві начерки (до портрета товаришки юності Світослави Шпитковської-Скородинської, до портрета М. Драгоманова, рисунок «Тополі» — всі 1945).
У 1930-х рр. Ю. Сінгалевич вступив до Українського протиалкогольного товариства «Відродження» й у 1932 році, на замовлення Софії Парфанович,- редактора однойменного часопису, друкованого органу цього товариства, – виконав художнє оформлення обкладинки журналу. Цього ж року відбулося одруження Юрія Сінгалевича з Наталкою Дуцько, донькою священика.
У роки Другої світової війни Ю. Сінгалевич разом із дружиною переїхав до Перемишля, де працював актором у міському Українському драматичному театрі. Від 1945 року він постійно проживав у Львові, працював тут у 1945–1947 рр. у міському Ляльковому театрі, виконуючи скульптурну ліпку голів і рук персонажів. Одночасно працював музикантом у Львівському обласному будинку народної творчості, де був художнім керівником дитячого ансамблю бандуристів. Ю. Сінгалевич — також є організатором львівських капел бандуристів для дітей і дорослих.
Відомо, що він підготував до друку підручник гри на бандурі (на жаль, не виданий донині), в якому вперше на фаховому рівні виклав особливості галицького та харківського способу гри на цьому інструменті; також був автором численних обробок для бандури українських народних пісень і власних композицій. Виховав безліч талановитих учнів-бандуристів, серед них М. Габінського, О. Гасюка, А. Моту, М. Ваврика, Б. Жеплинського та багатьох інших.
Загинув Юрій Сінгалевич у Львові в 1947 році під час автомобільної катастрофи (за таємничих обставин), повертаючись із чергового виїзного концерту бандуристів. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові. Після смерті Юрія його дружину, Наталію Сінгалевич, і майже всіх учнів бандуриста репресували, їх було заарештовано і заслано в Сибір.
Від 2002 року Львівський обласний відділ Національної спілки кобзарів України (голова — Б. Жеплинський) щороку на честь цього талановитого сина України влаштовує у Львові Мистецький фестиваль кобзарів ім. Юрія Сінгалевича. Невтомним пропагандистом музичної творчості Ю. Сінгалевича став його учень Богдан Жеплинський.
Художні роботи Ю. Сінгалевича зберігаються нині у приватних збірках Львова та в Національному музеї у Львові імені А. Шептицького. Тут, між іншим, його малярські та рисункові твори було експоновано в 1998 році на виставці учнів Мистецької школи О. Новаківського. В історію вітчизняної культури Юрій Сінгалевич увійшов як яскрава творча особистість — великий український бард та обдарований художник.
Література:
- Гайдабура В. Театр, захований в архівах : сценічне мистецтво в Україні періоду німецько-фашистської окупації (1941–1944 рр.) / В. Гайдабура. — К. : Мистецтво, 1998. — 222 с.
- Мистецька школа Олекси Новаківського у Львові : До 75-ліття заснування : наукові статті, каталог виставки / упоряд.: Л. Волошин, З. Грушовець ; Нац. музей у Львові. — Львів, 2000. — 78 с.
