Спомин про друга

З Вінниці повідомили мене, що Олег Чорногуз відійшов у вічність. Олег був великим поетом, письменником, і неперевершеним сатириком. Літератори з різних сторін оцінили його літературу. Його книги, статті, поезії появлялися на різних мережах. Фундація Українського Вільного Унверситету у Ню Йорку мала також привілей ознайомитись з його творчістю та кількаразово нагородила його преміями з її Літературно-Наукового фонду.

CHORNOHUZ

Мій напрям сьогодні не по літературі, тут є більш кваліфікованіші особи в Україні та діаспорі. Я бажаю сказати дещо про Олега як людину, і не тільки, а як друга. Він пристрасно любив Україну та наш народ, та не з меншою пристрастю він внутрі відчував гнів на орду за лихо, яке вона скоїла на його землі, і цей гнів він не ховав, а прендставляв яскраво на ввесь голос. Про це він писав, і мені також оповідав. Знав я його тридцять років. Він був без межі принциповим, але дійсно дуже лагідний та доброзичливий по натурі до свої братів українців. Навіть його обличчя проявляло вічливість.

Почалось наше знайомство в Україні, у структурі, яка носила і носить імя Українська всесвітня координаційна Рада. На Заході у рамцях структури Світового конгресу вільних українців (тепер СКУ) ми скептично чи навіть з підозрою дивились на цей задум перефарбованої влади молодоі держави. Тим більше, шо оформлення громадської структури державною структурою і її фінансування це заперечення самого громадянського характеру структури. Для нас це пахнуло комуністичним минулим УРСР.

Одначе у ретроспективі це був вдалий задум, корисний для усіх, бо він зблизив українців з України зі Сходом та Заходом. Бо за виїмком поодиноких осіб, я цих людей з України та Сходу не знав, і, чесно кажучи, їм не довіряв.

Тут велику роль відіграв товариський Олег, який проявив особливе зусилля взаємно запізнати всіх, і навіть подружити. Треба зрозуміти, що хоч люди зі Сходу та з України себе знали, або бодай зустрічали, то люди зі Сходу, хоча вони й українці, для людини з Америки були немов з іншої планети. Я чув про Москву і Петербург, але Карелія, Башкортостан, Тюмень, Ташкент, Баку, а ще Караґанда чи Сибір, це просто табори, тюрми, та й годі.

Власне Олег зумів запровадити дружню атмосферу, перезнайомити людей. Дружня атмосфера яка запанувала, була до великої міри його заслугою, та стала головним стимулом до співпраці і продуктивності. Ця приязнь для мене існує по сьогоднішній день. Правда, що це скріпилося після відвідин цих наших найбільш потребуючих земляків на їх поселеннях. Одначе без Олега і УВКР ледви чи це було б здійснилося.

Ось так у моє життя увійшов Олег який пізніше особисто на моє життя мав і інший, але не менший вплив. Як професійний юрист, щойно при 60-ому році життя я почав займатися публіцистикою англійською та українською, але завжди на українські теми. Олег зацікавився моєю публіцистикою. Ми часто дискутували по Інтернету. Він висилав мені свої статті, а я йому. Його публіцистика не тільки подобалась мені але служила прикладом до наслідування, хоч, очевидно, без його барвистої мови, якої, виростаючи в Америці, мені бракувало і далі бракує.

Олег також заохочував видання моєї першої книги, збірки моєї публіцистики, навіть знаходячи для мене редактора і видавця з лав Спілки письменників України. Ми дружили на віддалі але були також приємні випадки, коли ми зустрічались у Києві.

В історії розвитку молодої держави її поети відограють значну роль. Так і було з Олегом, його літератруною спадщиною та громадянською активністю. Цю любов до землі і народу вони передають також майбутнім поколінням. Олег часто говорив про свою внучку, яка була активним учасником революційного подвигу молоді, щоби молода держава не пішла на манівці. Його обличчя сяйло коли він мені оповідав про революційні одчайдушні подвиги внучки.

При своїх думках я часто згадуватиму Олега. Це буде при моїх зустрічах з тепер вже друзями зі Східної діаспори, а також при моїх писаннях. Олег записаний у мене як невтомний борець за свою землю та народ, який не лише так мислив, але і діяв до кінця свого життя. Ясно, що він залишається серед нас своєю літературою та своїми добрими ділами.

Вічна Йому Память!

9 жовтня 2022 року Аскольд С. Лозинський

Поділитись
Коментарі

Читайте також

Мультимедіа