Соромно і боляче!
Йосиф Сірка
Я гордився тим, що моя alma mater – Київський Державний Педігогічний Інститут (сьогодні Педагогічний Університет ім. М. Драгоманова, протягом десятиліть дав Україні численних кваліфікованих вчителів, педаґоґів та науковців усіх рівнів освіти. Його навіть «підвищили», до Університету, але оприлюднена ганебна заява викладачки цього вишу – Євгенії Більченко, здалася громом серед ясного неба, від якого стало боляче та соромно. Почуття сорому, що в моїй alma mater, після 30 років Незалежности, викладає та виховує майбутніх вчителів людина, позбавлена елементарної поваги до країни та її законів, серед яких одним з найбільших завоювань українців, за останні 300 років, є саме КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО українців на свою мову.
Мене б не здивувало, коли б такої неповаги допустився якийсь випускник ще до розпаду СССР. Пригадується, коли у 50-их рр. нам приходилось противитись запровадженню викладання усіх предметів російською. Тоді Законом ставали рішення ЦК, чи Політбюро КПСС, які згодом, під гаслом творення «нової совєтської людини, комуністи Щербицького використали для русифікації не тільки шкіл та вишів, але й замінили мову обслуговування на «міровой язик» окупанта. Вивіски на установах появилися тільки російською, а декотрі назви українських сіл перейменовували на московську мову – Дідовичі на Дєдовичи, Травневе та Майское та ін.. Російська запанувала майже у всіх вузах та школах і садочках.
Дуже дивно, що креатура, яка від третього-четвертого класу навчалася вже в навчальних закладах суверенної України – члена засновника ООН, визнаної світом у її ґеоґрафічних межах, займалася не вивченням історії країни та народу, який їй дав змогу рости, навчатися і працювати. Навіть одної заяви Більченко вистачило, щоб зразу встановити, що вона невивчала історію країни, в якій живе, але вигадану імперську пропаґанду. Їй невідомо, що російська православна церква неканонічна, що імперія вигадана щойно триста років тому, а історію пробує привласнити собі українську. Народне прислів’я каже: Дурний думкою багатіє! І саме це прислів’я пригадується, коли читаєш «заяву» Є.Більченко, яка себе зараховує до «російської цивілізації». Звичайно, вона могла й не признаватися, яку «цивілізацію» сповідує, бо її ненависть до українського її визрадила.
З поведінки Є.Більченко та її висловлювань, можна зробити виснок, що садочок та перші класи школи «сформували» її підхід до філософії та культурологі (які вона викладає), певно, на основі «глибокого вивчення» «російської цивілізації. Зміст її «глибокої» філософії є доказом, до чого, навіть освічену людину, може довести ідеолоґія русского миру, для якої імперія понад усе.
Викладачка філософії та культурології Педагогічного Університету М. Драгоманова Є. Більченко 18 січня н.р.у фейсбуці оприлюднила такий допис: «Процвітає (в Україні -йс) людиноненависницька ідеологія. Ксенофобія стосовно власного населення досягла військового і цивільного апогею. Націоналістична цензура заволоділа не лише медіа, а й наукою. Цивілізаційна пам’ять (мабуть російська – йс) знищується на всіх рівнях… Ось про що треба говорити. А цей закон (про мову – йс) – лише ланка в ланцюзі, черговий опухлий лімфовузол у тілі онкохворої американської колонї».
Вона вважає, що запровадження Закону, згідно з яким «Мова обслуговування споживачів є українська мова», може стати «нацистським реваншем». Коли ж зрозуміла сама, що з такими поглядами їй не місце в університеті, то звернулася вже, як «демократка» до ректора, а потім навіть до президента Зеленського. А була б краще зробила, коли була б, на протест, обрала країну своєї «російської цивізілації», щоб не терпіти у цій «хворій американській колонії».
Ворогам української незалежности не тільки мова перешкоджає у приєднанні країни до московської імперії. На жаль, лише якась частина вірних послідовників імперської ідеолоґії, після втечі Януковича, перебралася до «путінського царства». Щоправда, не тому, що хотіли, а тому, що їхня кримінальна діяльність в Україні обіцяла ув’язнення. Але ж погане насіння залишилося і зараз проростає, на жаль, не тільки у школах, але й в уряді та, зокрема, в українських судах.
П’ята колона протягом 7 років гуртувалася, а Медведчук прибрав до своїх рук не тільки великі родовища нафти в Росії, але й дуже вартісні телеканали в Україні. Саме через них стало можливим послаблювати підвалини української державности, які спритно використовує відомий юрист Януковича Портнов А. Він 6 років переховувався поза межами України, а коли повернувся, то дав знати, що йому не подобається ані українінізація, ані українська держава.
Розпорошені патріотичні сили залишили політичне поле ворогам держави, яких фінансують оліґархи. Непослідовність боротьби проти внутрішніх ворогів створила систему, в якій купують рішення суддів від найнищої до найвищої інстанції, включно з Конституційним судом. Тому й не диво, що Портнов не тільки призначає прокурорів Зеленському, але й знаходить Окружний адміністративний суд Києва, який прийняв рішення, за вказівкою Портнова, переглянути шкільну програму стосовно Революції гідности, яку той вважає захопленням влади.’
Здається, що допоки вмиратимуть лише захисники країни та громадяни за вживання української мови, а не за прийняття несумісного зі справедливістю рішення, то стабільності не буде ні політичної ні іншої. Щоб досягти цілковито іншої атмосфери в країні, то слід починати не з приймання законів «народовладдя», коли все залежить від оліґархів. Спочатку заборонити пропаґандивні канали аґресора та оліґархів, які щодня вбивають, не тільки захисників Незалежної, але й невинних наївних та духовно відсталих, свідченням чого стала Більченко.
Можна сподіватись, що якщо ректор КПУ ім М.Драгоманова не буде готовий звільнити з університету за явне розпалювання національної ворожнечі та поширювання наклепів, образ на адресу української нації, її патріотів, то таємний радник ОП Портнов зможе через Окружний адміністративний суд Києва посадити її на ректора Педегогічного Університету. Зрештою слід показати гуманне ставлення – допомогти їй перебратися до омріяної «цивілізації», а там, може, отримає місце придворного філософа в палаці Путіна в Геленджику.
Торонто, 29.1.21
