Що з українською міжнародною дипломатією?
27 лютого 2014 року Росія вторглася в Крим. Вже наступного дня група українсько-американських активістів зібралася на 1-й авеню та 44-й вулиці в Нью-Йорку перед будівлею Організації Об’єднаних Націй, вимагаючи негайного проведення сесії в Раді Безпеки ООН, наполягаючи на повному виведенні Росії. Не випадково нас зустрів постійний представник України при ООН Юрій Сергєєв. Він повідомив нам, що прямує до ООН і заручився підтримкою своїх добрих друзів з представництва Литви, щоб поставити це питання на порядок денний Ради Безпеки. Литва на той час головувала Радою Безпеки. Вже у березні головував Люксембург, і знов на прохання представника України поставлено це питання на розгляд РБ. Цілий місяць розглядалося це питання, а пізніше і т. зв. референдум на Криму, анексію та вторгнення РФ на Донбас. До сьогоднішнього дня всі розмови на цю тему проходять під назвою Лист України з 28 лютого 2014 року.
Російська агресія у 2014 році як щодо Криму, так і Східної України, була проведена без попередження та приховано. Фактично казали, що маленькі зелені чоловічки були відповідальними в Криму, а нібито сепаратисти були агресорами на Донбасі. До цього дня Росія лицемірно заперечує свою участь у бойових діях на Донбасі. Але вона нахабно анексувала Крим, і тим самим призналась до вторгнення.
Вже кілька тижнів Росія явно розміщує свої сили, танки та авіацію на кордоні України. Проте ця агресія проходить без обговорення в Організації Об’єднаних Націй. Фактично огляд діяльності Ради Безпеки ООН за останні кілька тижнів не показує жодного розгляду чи обговорення цього очевидного акту агресії. Насправді на сайті постійного представництва України при ООН немає нічого, окрім виступу на Генеральній асамблеї майже місяць тому постійного представника України на тему нарощування російських військових у Криму, де мимохідь також згадується нарощування російських військ на кордоні з Україною.
Безсумнівно, що постійний представник України при ООН Сергій Кислиця не адептний дипломат, навіть може з благими намірами, хоч я і не вірю у його наміри. Я не впевнений, які його стосунки з іншими місіями. Україна не є членом Ради Безпеки. Але оскільки Україна не була членом у 2014 році, посол Юрій Сергєєв у лютому 2014 року залучив зусилля Литви та Люксембургу, і вторгнення до Криму було включено до порядку денного РБ ООН вже наступного дня. Фактично була скликана нагла сесія.
На сьогоднішній день виглядає, що жодних заходів не вжито. Враховуючи, що нинішній склад РБ ООН не обов’язково є сприятливим (у листопаді головувала Мексика, у грудні Нігер. Вони не союзники, але й не вороги), то невідомо, чи Кислиця звертався до них. І все-таки Естонія також є у РБ і, безперечно, є союзником України. Чи зверталася Україна до Естонії? Безумовно, Сполучені Штати стурбовані сто тисячами російських військових на кордоні України. Президент Байден провів спеціальну віртуальну сесію з російським диктатором Володимиром Путіним. Пізніше він спілкувався з союзниками США в Європі, Великобританії, Франції, Німеччині та Італії. Потім він поспілкувався з президентом України Зеленським. Чи не будуть Сполучені Штати вимагати негайного проведення наглої сесії Ради Безпеки ООН на прохання України? Відповіді на всі ці питання є в межах інтересів України. Проте немає жодних доказів будь-яких зусиль у цьому плані.
Що б хтось не думав про ООН та її неефективність, вона є головним міжнародним форумом для вирішення суперечок і встановлення принципів безпеки. Це засіб привернути світову спільноту на ваш бік. Я пригадую зустріч у 2014 році з тодішнім віце-президентом Джо Байденом. Я запропонував ООН підтримати мир. Він цинічно ставився до ймовірності появи блакитних шоломів у зоні бойових дій, але лише тому, що не вірив, що росіяни погодяться. Він визнав, що це був ще один хоч не єдиний підхід, оскільки порушення питання в ООН викликає занепокоєння світової спільноти.
Чому це важливо, коли Росія може просто застосувати своє мерзенне вето? Тому що це може схилити світову думку до такої міри, що стане настільки очевидним, що Росія є запеклим агресором і до неї слід ставитися як до глобального ізгоя. Виключення Росії зі SWIFT стає тоді законною темою розмови. Ця санкція може бути крайньою, але Росія також крайня у її поведінці.
Преса Великої Британії пише:
Повинні бути інші занепокоєння, чи може поширитися повний конфлікт в Україні. Високопоставлений співробітник західної розвідки попередив, що якщо Росія вирішить вторгнутися в Україну, конфлікт може перекинутися далі в Європу. У розмові з журналістами, включаючи BBC, високопоставлений співробітник розвідки, який попросив не називати його імені, сказав: “Давайте не будемо сліпими. Якщо Росія ініціює будь-який сценарій, вона також розпочне дії проти членів НАТО. Вважати, що війна може бути обмежена однією нацією, було б нерозумно”, – додали вони.
Ці занепокоєння висловив і найвищий військовий офіцер Великобританії.
Нещодавно начальник штабу оборони адмірал сер Тоні Радакін заявив журналістам: “Значення найгірших сценаріїв з точки зору повномасштабного вторгнення буде такого масштабу, якого не бачили в Європі з часів Другої світової війни”. Адмірал назвав військове нарощування Росії на кордоні з Україною “глибоким занепокоєнням”.
У будь-якому випадку необхідно вивчити всі доступні шляхи для припинення російської агресії. Я хвалю відвагу і волю України до власної військової оборони. Однак у сучасному світі взаємного знищення це має бути останнім засобом. Жодна країна світу не може дозволити собі бути глобальним ізгоєм. Це знають навіть москалі. Конфлікти не виграють і не програють. Вони просто затримуються, і тому їх має розглядати світова спільнота націй. Нинішній уряд України і, зокрема, її міністерство закордонних справ і її дипломати в ООН не виходять з цього завдання. Вони просто бездарні.
Президент Зеленський, навіть якщо він має добрі наміри, є політичним і дипломатичним неофітом, який, на жаль, оточував себе людьми, навіть менш витонченими, ніж він. Нехай Бог береже Україну від її власної бездарності. Путіна можна зупинити за наявності політичної волі міжнародної спільноти. Першим кроком для України є пошук професійних та кваліфікованих представників та дипломатів. Сподіваюся, ще не пізно.
12 грудня 2021 року Аскольд С. Лозинський
