Революція гідності, щира дружба і День подяки
Востаннє я зустрів цього друга українського народу холодного грудневого дня 2013 року на Майдані в Києві, коли він збирався вийти на сцену і виступити. Був справді сильний холод, і сенатор був одягнений не по погоді. Він був одягнений у жилет, схожий на светр, і спортивну куртку. Я здригнувся, коли він сміявся з моїх коментарів до нього. Я вважав, що він був першим неукраїнським високопосадовцем, який виступив під час революції на Майдані, який розпочався 21 листопада 2013 року. Його слова були щирою та надихаючою підтримкою. Він недвозначно і під гучні оплески кількох сотень тисяч українців заявив: «Я приношу вам підтримку американського народу. Україна і свобода переможуть. Слава Україні!» Аплодисменти були чимось більшим, ніж просто побіжним, даним високопоставленій особі не з України. Сенатора Джона Маккейна знали в Україні. Його слова підтримки були значущими для кожного українця на Майдані та лунали на багатьох екранах.
Невдовзі він повернувся додому і протягом наступних п’яти років, незважаючи на величезні особисті проблеми власного здоровя, невпинно працював на користь Америки, України, справи свободи та справедливості для всіх. Він помер у серпні 2018 року, п’ять років тому.
Я б ніколи не сказав, що Джон Маккейн був звичайним політиком. Політика була важливою як засіб забезпечення того, що є добрим і правильним. Це був політик з ідеологією і душею. Його переконання були важливішими за переобрання. Він був американським героєм війни. Він завжди був прямим і часто завдавав клопоту. Він змушував своїх колег і друзів до самоаналізу.
Відзначаючи десяту річницю Революції Гідності, ми повинні також звернути увагу на те, що п’ять років тому помер сенатор Джон Маккейн. Його смерть, на жаль, стала політичною віхою в залах Конґресу Сполучених Штатів. З усіма його добрими справами та його спадщиною я впевнений, що він спостерігає за нинішнім курсом України, її захистом свободи від одного з наймерзенніших агресорів історії. У серцях багатьох українців, яким пощастило зустрітися з ним чи просто бути свідками його закликів, ми знаємо, що він з нами. Україна та її народ ніколи не мали кращого друга. Українці завжди вдячні за те, що знали Джона Маккейна.
На жаль, його немає в живих, щоб відчутно підтримати Україну сьогодні, щоб позичити свій голос і досвід у залах Конґресу. Я вагаюся згадувати про відчутну іронію цих ювілеїв сьогодні. Джон Маккейн, старший сенатор-республіканець від Арізони, приїхав до України того холодного грудня 2013 року в компанії свого колеги-демократа, тоді молодшого сенатора від Коннектикуту Кріса Мерфі. Вони не могли бути більш доповнюваними з обох боків американської політики у своїй підтримці України та українського народу.
Сьогодні дехто в Конґресі Сполучених Штатів, переважно з партії Джона Маккейна, неохоче підтримує Україну в період її найнебезпечнішої екзистенційної кризи. Відверто кажучи, це сюрприз і серйозна пляма на американській історії. Підтримка України сьогодні – це не політичне чи партійне питання. Це питання бути на правильному боці історії. Це просто питання, чи підтримується добро, країна та народ, які борються за свободу та демократію, над злом, чи режим, винний у викраденні дітей, вчиненні військових злочинів і вже звинувачений у жахливих злочинах Міжнародним кримінальним судом.
Вибір сторін неважкий, коли докази поза розумним сумнівом. Просто йдіть шляхом, прокладеним сенатором Джоном Маккейном. Є українська фраза, яка фіксує спадщину Джона Маккейна. «Вічна Пам’ять!» Вічна йому пам’ять!
Немає кращого способу зберегти вічну пам’ять про Джона Маккейна, ніж наслідування його прикладу.
Ідіть в Україну! Дивіться розруху! Зверніться до воїнів України! Зустрічайтеся з тими, хто був змушений покинути свої домівки. Саме це робив Джон Маккейн на київському Майдані та в інших місцях протягом усього свого життя. Його переконання добре відомі. Він також розрізняв добро і зло.
Подвійні річниці, можливо, випадкові, але вони повинні послужити натхненням. Боротьба України була також боротьбою Джона Маккейна. Українська справа свободи та демократії є випробуванням для всіх нас, незалежно від того, українці ми чи ні, якщо ми просто люди, які дбають про інших людей. Ми повинні бути збентежені не лише тому, що війна в Україні може бути прелюдією до агресії Росії проти Європи, а тому, що в наших серцях ми знаємо, що справа України справедлива, і ми не сміємо бути байдужими до несправедливості.
22 листопада 2023 р. Лозинський Аскольд
